Реформація Західної Церкви, зазвичай, асоціюється з подіями в Німеччині та Мартіном Лютером. Та чи не найвиразнішим прикладом швидкого реформування суспільства стала Женева за часів служіння там Жана Кальвіна.
Його не дарма називають одним з батьків Реформації. Започаткована Кальвіном течія протестантизму охопила значну частину Європи і саме з неї беруть свій початок багато сучасних євангельських течій. 1536 року французький проповідник і реформатор приїжджає в Женеву. Тут він розпочинає досить активну роботу щодо розбудови протестантської церкви, за що здобуває неабиякий авторитет серед населення.
У 1537 році Кальвін разом з іншим проповідником Гійомом Фарелем публікують своє бачення реформування міста у «Статтях про організацію Церкви і її Поклоніння в Женеві» (Катехизисі). Однак противники змін консолідували сили та домоглися від міської ради постанови про вигнання обох реформаторів. На деякий час Кальвін переїжджає до Страсбурга, однак 1541 року отримує від міської ради (яка його і вигнала) запрошення повернутися в місто.
13 вересня 1541 року Жан Кальвін повертається до Женеви та розпочинає докорінно реформувати місто. Зміни відбулися як в релігійній сфері, так і в політичній, моральній, соціальній і культурній.
Для початку на Женевському Соборі 20 листопада того ж року були ухвалені Ordonnances ecclésiastiques (Церковні обряди), а також прийнято рішення створити Консисторію – церковний орган, до складу якого входили старійшини та служителі, і який розглядав справи, що стосувалися лише релігійної сфери. Поряд з Консисторією існували і світські органи влади, однак церковний мав великий неформальний вплив на народ, що дало змогу розпочати суспільні зміни саме через церкву.
За досить короткий час Женева стала буквально іншим містом. 1542 року Кальвін опублікував Катехизис Женевської Церкви, в якому розписав основи віри, закону й молитви. Церква почала значно більше акцентувати на необхідності зміни способу життя і очищення людей від згубних звичок та інших негативних сторін життя. Пияцтво, розпуста, азартні ігри, пусті розваги почали сприйматися як суспільне зло, з яким необхідно боротися. Натомість наполеглива праця і чисте богобійне життя стали загальною нормою та перетворили Женеву в процвітаюче місто.
В своїх стараннях змінити Женеву Жан Кальвін не оминув і крайнощів, яким, щоправда часто відводиться неспівмірно велика роль на тлі інших реформ. Зазвичай, Кальвіну пригадують збільшення смертних вироків та вигнань з міста, проте це аж ніяк не нівелює позитивні сторони реформ, яких було явно більше. Згадуючи роки перебування його де-факто при владі у Женеві, не можна оминути погляди реформатора на статус світському влади. Жан Кальвін неодноразово підкреслював важливість покори владі і поваги до ієрархії та авторитетів.
Та поряд з цим він окреслив межі для правителів, вихід за які є сигналом до ігнорування приписів влади: “Якщо люди накажуть нам що-небудь противне волі Бога, це не повинно мати для нас ніякого значення, і ми не повинні звертати при цьому увагу на звання цієї особи”. Наслідування цього принципу ми можемо простежити в громадянських традиціях багатьох демократій світу.
