Цього дня 1724 року народився Іммануїл Кант – основоположник німецької класичної філософії. Чимало людей ніколи не читали його праць і не досліджували його роботи, проте є носіями ідей, які народилися під його впливом.
Життя філософа не було сповнене яскравих подій та й насиченим його важко назвати. Іммануїл Кант народився в досить типовій порядній родині ремісників у Східній Пруссії. Він здобував освіту у Кенінгсберзькому університеті, до якого повернувся через кілька років після випуску, але вже як викладач. Кант не був одруженим і дітей не мав, а все своє життя присвятив викладацькій діяльності та філософським працям.
Як і значну частину французьких і німецьких мислителів епохи Просвітництва, Еммануїла Канта не можна назвати християнином. Хоча він виростав у лютеранській родині, проте в поглядах скоріше був агностиком чи навіть послідовником матеріалізму.
Вже в перших роботах Еммануїла Канта простежується закладання деяких основ матеріалізму. Окрім філософії він досліджував і природничі науки, намагаючись дослідити природу буття та певною мірою раціоналізувати її. Він висунув гіпотезу про “природне” походження сонячної системи, чим поставив під сумнів біблійну історію про створення Всесвіту.
Вже тоді у XVIII столітті закладалися основи невір’я. Якщо в період Реформації мислителі сприймали Бога як об’єктивну Істину, а Його закони як дієвий дороговказ, то у XVIII столітті популярності набули ідеї секулярні (в широкому розумінні цього слова). Хоча Кант і говорив про певний “божественний дух”, який мав забезпечити передумови для розвитку природи, проте заперечував Творця як архітектора Всесвіту.
Кант розділив твердження про пізнання на дві категорії: апріорі (те, що є і не потребує доведення) та апостеріорі (все, що є породженням нашої свідомості). Він стверджував, що об’єктивні речі існують поза нашою свідомістю. Здавалося б, цілком очевидне твердження, проте в категорію “нашої свідомості” він відносив також поняття душі і Бога, що пізніше породило хибне твердження про “існування Бога як вигадки людей”. До Біблії Кант ставився без належної поваги. Філософ у досить вульгарній формі висловлювався стосовно історії створення світу і людства, а також іронізував над пророцтвом про Страшний Суд.
В пізніших роботах Еммануїл Кант досліджує питання моралі, етики та здатності до пізнання загалом. В працях«Критика чистого розуму», «Критика практичного розуму” та «Критика здатності суджень» він досліджує питання джерел етики й моралі. Також в цих роботах повною мірою проявляється його агностицизм, тобто заперечення можливості людини повністю пізнати буття. Цим він проголошував фактичну тотальну суб’єктивність знань, які мають люди.
Філософія Канта вплинула на формування природничо-наукового матеріалізму й нігілізму; його філософія знайшла своє продовження в роботах Фіхте, Ніцше, Гегеля, Сартра, Фуко і ще низки філософів модернізму і постмодернізму. Всі вони досліджували питання буття, природи людини, а особливо проблему джерела моралі і об’єктивності чи суб’єктивності добра і зла. Однак, відкидаючи релігійну основу всього, вони нагромадили просто фантастичні, але зовсім нереальні та навіть руйнівні системи пізнання людини та організації життя суспільства.
Християнам не потрібно шукати й знаходити причини існування тих чи інших моральних законів, адже етика і мораль є складовою системи творіння світу Богом. Якщо ж об’єктивність Бога відкидати, то питання моральної системи світу (включно з мораллю всередині самої людини), то виникає величезна порожнеча, яку жодна матеріалістична теорія не здатна заповнити.
