4 лютого 1945 – розпочалася Ялтинська конференція

February 4, 2020 \ updated February 22, 2024

Рівно 75 років тому в Ялті розпочалася конференція за участі Франкліна Рузвельта, Вінстона Черчиля та Йосипа Сталіна (лідерів США, Великобританії та Радянського Союзу). Очільники держав-союзниць, що зустрілися в Ялті, обумовили, яким має бути світ після поразки нацистської Німеччини.

На початку 1945 року нацисти відступали на усіх фронтах. Хоча ще кілька років тому вони утримували майже всю Європу, проте вже в січні всі розуміли, хто вийде переможцем у війні. Здобутки союзників на фронті актуалізували питання руху кордонів у Європі та розбудови світу після війни.

Серед ключових питань по облаштуванню повоєнного світу обговорювалися найбільш нагальні: координація спільних дій, післявоєнна окупація Німеччини державами-переможницями і стягнення репарацій. В останній день тижневої конференції Рузвельт, Сталін і Черчиль підписали домовленість, згідно з якою, після капітуляції Німеччини, Радянський Союз зобов’язувався вступити у війну з Японією.

На цій же конференції були закладені основи майбутньої ООН, створеної через кілька місяців після остаточної перемоги. Також учасники підписали «Декларацію про звільнену Європу» — мирну й демократичну, що виглядає досить лицемірно, враховуючи участь Радянського Союзу в її формуванні.

В ході Ялтинської конференції вирішувалося і питання кордонів України. Це доводить абсурдність тверджень деяких прихильників СРСР щодо користі для України пакту Молотова-Ріббентропа. Наші кордони остаточно сформовані 1954 року (після приєднання Криму), а землі Східної Галичини, Буковину, Волинь і Закарпаття визнані частиною УРСР саме після війни в результаті домовленостей, досягнутих на Ялтинської конференції.

Проте є кілька аспектів Ялтинської конференції, які зробити світ гіршим, ніж він міг би бути. Хоча історія не знає слова “якби” і ситуація в Європі була надскладною, проте є речі, про які не можна було мовчати, на які не можна закривати очі. Радянський Союз був агресором у війні, як і Німеччина, проте в підсумку вийшов переможцем, а злочини червоних не були засуджені в Нюрнберзі.

Все це мало свої наслідки. Як відомо, непокаране зло повертається. Окупована “червоними” Східна Європа на кілька десятиліть занурилася в комуністичну тиранію. Подібна доля спіткала і деякі азійські держави. Вже через рік після завершення війни світ знову розділився в протистоянні капіталістичного й комуністичного світів. Ті землі, які Захід просто віддав Радянському Союзу в 1945-му, стали підконтрольними Союзу плацдармами для можливого розширення.

Ще більш глобальною проблемою було ігнорування потреби засудити комунізм на рівні з нацизмом. Весь світ знає про жахливі злочини нацистів, викриті й засуджені в Нюрнберзі. Цих фактів було більш ніж достатньо, аби нацизм як ідеологія назавжди втратила масову підтримку. З комунізмом цього не сталося. Хоча злочинів проти людяності, за плечима більшовиків було не менше, проте, за відсутності трибуналу (який логічно мав би відбутися, наприклад, після 1991 року), комунізм пустив паростки по всьому світу і його плоди спостерігаємо і сьогодні.

Безперечно, Ялтинська конференція 1945 року була потрібною для наближення миру та цілісності України. Але результати поступок західних лідерів перед державою, не менш тоталітарною за Третій Рейх, мають бути уроком для сучасних світових лідерів, навчити, що буває, коли тиранів і диктаторів сприймають як партнерів.