У світі є лише одна книга, чиї тиражі та кількість перекладів залишаються недосяжними. Це — Біблія. Для мільйонів людей вона є духовним компасом, а для історії людства — фундаментом західної цивілізації, на якому виросли сучасні ідеї свободи та людської гідності.
Україна — невіддільна частина цього цивілізаційного простору. Ми звикли вважати, що християнська історія наших земель починається з хрещення Русі у 988 році. Проте насправді цей зв'язок сягає значно глибше — часів античності. Ба більше, відгомін історії українських територій можна знайти на сторінках самого Святого Письма.
Звісно, у біблійних текстах ви не знайдете сучасної назви нашої країни. Проте Біблія — це ще й грандіозний історичний літопис, який фіксував контакти Близького Сходу з іншими регіонами. І племена, що населяли Північне Причорномор’я, не залишилися поза увагою її авторів.
Чи могли пророки давнини знати про народи, що жили на території сучасної України? Дослідники вважають, що так. У Старому Заповіті, зокрема в 51-му розділі Книги пророка Єремії, йдеться про суворі народи з півночі, які мають виступити проти могутнього Вавилону.
Частина істориків та біблеїстів пов’язує загадкові етноніми з цього уривка з кіммерійцями — грізними кочівниками, які у VII–VI століттях до нашої ери панували в степах Північного Причорномор’я. Навіть якщо ця інтерпретація залишає простір для дискусій, вона доводить головне: автори біблійних текстів добре знали про існування войовничих племен на північ від Чорного моря.
У часи Нового Заповіту український Південь уже не був далеким і незвіданим краєм. Після масштабних походів Александра Македонського тут розквітла елліністична (грецька) культура. Грецькі міста-колонії — Ольвія, Херсонес, Пантікапей — стали галасливими торговельними та культурними центрами, тісно вплетеними у мережу античного світу.
Згодом настав період Pax Romana («Римського миру»). Це був час своєрідної античної глобалізації. Надійні римські дороги, активна морська торгівля та спільна для всіх грецька мова зшили східне узбережжя Середземного моря з українським Причорномор’ям. Наші землі не були глухою периферією — вони входили до того самого жвавого цивілізаційного простору, в якому проповідували апостоли та народжувалася рання Церква.
Мабуть, найвідоміша і найпряміша згадка про народи нашої землі міститься у Новому Заповіті. У своєму Посланні до Колосян апостол Павло пише слова, які стали революційними для тогочасного суспільства:
«…де нема ані грека, ані юдея, обрізання та необрізання, варвара, скіфа, раба, вільного, але все та в усьому Христос» (Кол. 3:11).
Скіфи були найвідомішим народом Північного Причорномор’я і в античній свідомості міцно асоціювалися з територією сучасної України. Згадуючи їх, апостол Павло підкреслює глобальність християнської ідеї: нове вчення стирає будь-які етнічні, культурні чи соціальні кордони.
Українські землі від самого початку були частиною біблійного світу, а згодом — повноцінно увійшли до загальноєвропейського християнського простору. Та з часом Біблія стала не просто книгою, в якій згадувалися наші терени. Вона перетворилася на рушійну силу українського культурного відродження.
Кульмінацією цього процесу став 1581 рік, коли у стінах Острозької академії побачила світ Острозька Біблія — перший повний переклад Святого Письма церковнослов'янською мовою. Ця колосальна праця стала інтелектуальним бестселером не лише в Україні, але й у всьому слов’янському світі.
У 2026 році ми відзначаємо потрійну річницю визначних подій, які стали невід’ємною складовою формування нашої ідентичності і прилучення наших земель до загальноєвропейського контексту:
· 500 років від дня народження князя Василя-Костянтина Острозького — видатного мецената і візіонера;
· 450 років з часу заснування Острозької академії — першого вищого навчального закладу Східної Європи;
· 445 років легендарній Острозькій Біблії.
Автор: Валерій Григораш