Більшість християн визнають, що Ісус Христос був євреєм, однак міфи про палестинське чи навіть українське походження Спасителя час від часу виринають у публічному просторі. Поширення теорій про неєврейську тотожність Ісуса — проблема не нова і, зазвичай, пов'язана з необізнаністю чи упередженнями. Звичайно, дискусії про національність Месії стосуються Його людської, а не божественної сутності і ми також спробуємо пролити світло на цю дилему та спростувати поширені міфи.
Що можна дізнатися про походження Ісуса з Біблії? В Євангеліях від Матвія та Луки простежуємо докладний родовід Ісуса, який засвідчує Його зв’язок із Давидом та батьком всіх євреїв Авраамом. Чи був Ісус юдеєм за релігією? Так. Обоє батьків Ісуса виконували «все за Законом Господнім» (Луки 2:39). Його родичі, Захарія та Єлизавета, також були релігійними юдеями, що дотримувалися Тори (Луки 1:6), отже бачимо, що вся сім’я до віри ставилася дуже серйозно.
Наведемо ще кілька прикладів, які доводять приналежність Ісуса до цього народу. За юдейським правилом, на восьмий день після народження Він був обрізаний. У Євангелії від Луки зазначається, що саме тоді відбулася зустріч із Симеоном, яка стала основою відзначення християнського свята Стрітення. Також у Святому Письмі описано, як 12-річний Ісус вчив у храмі та спілкувався зі священниками, а жоден язичник не міг навчати у храмі.
Він шанував суботу, відвідував синагогу та мав право говорити там слово (наприклад, цитуючи пророцтва Ісаї). Він святкував Хануку (свято відновлення храму), про що читаємо у 10 розділі Євангелія від Івана, а також свята Кучок, Суккот і Пасху.
Коли Ісус навчав народ, то говорив як частина цього народу. У нагірній проповіді Він постійно спирається на Тору та пророків, підтримує авторитет Писання, хоча й встановлює значно вищий моральний стандарт. Ісус дискутував про Тору і норми із фарисеями, які називали його «вчителем». Це знову підтверджує єврейство Месії, адже вони мали упередження навіть щодо невчених юдеїв, а язичників за вчителів ніколи не сприймали.
Гравюра Густава Доре «Христос у синагозі».
Протягом останніх місяців увага світу прикута до Ізраїлю та Палестини і прихильники останньої намагаються використати нинішнє включення Вифлеєму до підконтрольної палестинцям території як аргумент, щоб переконати християн протистояти Ізраїлю. Тут є багато маніпуляцій та емоційних послань, ніби Ісус був «першим палестинським мучеником, який постраждав від євреїв».
Прикладом такого трактування є слова американського письменника Річарда Ескоу, який ототожнює історію народження Ісуса в скрутних обставинах із переживаннями палестинського народу. Він проводить паралель між Римською імперією як окупантом Юдеї часів Ісуса та сучасною державою Ізраїль. Деякі члени американського Конгресу пішли далі в антисемітській пропаганді.
«В історії про Різдво Христос народився в сучасній Палестині під загрозою уряду, який займається різаниною невинних», — заявила представниця демократів Александра Окасіо-Кортес.
Окасіо-Кортес та Ескоу — це світські люди, але до потоку дезінформації долучилися і деякі церковні діячі. Наприклад, католицький священник Едвард Бек в ефірі CNN заявив: «Історія Різдва розповідає про палестинського єврея. Як часто ви зустрічаєте ці слова разом? Палестинський єврей, народжений у часи, коли його країна була окупована, чи не так?».
Міф про те, що Ісус був палестинцем або «палестинським євреєм» — технологія, спрямована на спонукання християн підтримувати антиєврейський порядок денний, дистанціюватися від Ізраїлю та створити нову лінію тотожності «Ісус-Палестина». Але в Новому Заповіті жодного разу не згадується назва «Палестина». Це й не дивно, адже Ісус проповідував на території Галилеї та Юдеї (так, за життя Ісуса Христа, ці землі називалися Провінція Юдея в складі Римської імперії). Він народився, жив, помер і воскрес, коли ці землі звалися Юдеєю, а не Палестиною.
У 135 році н.е. Римський імператор Адріан придушив повстання євреїв проти Риму під керівництвом Бар-Кохби. Після цього він дав нову назву Сирія Палестинська (латиною Syria Palaestina) для всієї території між Середземним морем та річкою Йордан. Перейменування було символічним, щоб навіть у назвах не залишилося нічого єврейського, а територія йменувалася на честь ворогів євреїв — филистимлян. Таким чином, Ісус не мав нічого спільного ані з палестинськими арабами, ані з провінцією, яка носила таку назву значно пізніше Його Вознесіння.
Картина польсько-єврейського художника Артура Шика «Бар Кохба» (1927) зображує єврейське повстання 135 року. Лише після придушення повстання імператор Адріан назвав територію Юдеї Сирією Палестинською.
Згадуючи маніпуляції довкола неєврейського походження Ісуса, варто назвати й вітчизняних міфотворців. Серед українських псевдонауковців, які присвятили роботи дослідженню життя та походження Ісуса Христа, варто виділити Ігоря Каганця. Він створив абсолютно фентезійну гіпотезу про походження Месії з Галичини, яка нібито колись звалася Галилеєю. Свої висновки псевдонауковець виклав у книзі «Арійський стандарт: Технологія переходу в Простір волі», яка являє собою набір маніпуляцій, упереджень та конспірології.
Дослідження Каганця має спільні ідеї з роботами інших псевдонауковців — Валерія Бебика та Юрія Канигіна. Їх праці не мають нічого спільного з академізмом і наукою. Це синтез національних міфів про «арійськість» українців та відвертого конспірологічного антисемітизму.
Вітчизняні маргінальні теорії про Ісуса не мають популярності у практикуючих вірян, однак знаходять прихильність серед деяких патріотів, неонацистських чи так званих «рідновірських» середовищ. Приписування Ісусу українства базується на фантазіях, а не науковій основі, прямо суперечить Біблії, однак може знаходити схвалення у тих українців, які приймають християнство через призму україноцентризму.
Спроби нав’язати Ісусу неєврейське походження в сучасному контексті є наслідком релятивізму чи антисемітизму, а нерідко і їх поєднання. Відмова від дотримання біблійної основи та віри у реальність подій, описаних в Євангеліях всередині християнства пов'язана філософією постмодернізму. Вона дозволяє деконструювати будь-які факти та інтерпретувати їх різними способами. Це підводить нас до єретичної межі — твердження, що «Ісус для кожного може означати щось своє».
Відкидання виключності біблійної істини про Ісуса є основою маніпуляцій для використання різних образів Сина Божого залежно від обставин. Історія знає достатньо прикладів, коли Ім’ям Ісуса виправдовували розв’язання агресивних війн, стверджували абсолютну правоту політиків чи зв’язували з християнством язичницькі ідеї. Його Ім’я використовували навіть нацисти, які приписували Ісусу «арійське» походження та зробили образ вбитого євреями Месії засобом для пропаганди антисемітизму.
В епоху постмодернізму з’являється дедалі більше можливостей і шляхів припасувати Євангелію до своїх вже сформованих цінностей. Так ми отримуємо «Ісуса за ЛГБТ», «Ісуса за виключність власного народу/раси», «Ісуса-марксиста» чи «Ісуса-палестинця». Ці образи використовуються в залежності від світських віянь і трендів, однак вони не відображають справжнього Ісуса Христа із Біблії, Який незмінний і не залежить від нас самих чи суспільства.
