Серед морально-етичних дискусій нового тисячоліття особливе місце займає питання легалізації евтаназії, яку активно лобіюють саме в останні два десятиліття. Евтаназія — це акт закінчення життя за згодою пацієнта або за його бажанням (самогубство) для полегшення страждання, який відбувається за участю лікаря. Далі розглянемо моральні й правові аспекти цього явища в різних країнах і наслідки легалізації асистованого самогубства.
Термін «евтаназія» походить від грецького «eu» (добре) та «thanatos» (смерть), і відображає ідею «легкої смерті» у контексті закінчення життя. Питання добровільної смерті у системі охорони здоров’я залишається ключовим у дискусії біоетики. Евтаназія — це і вбивство, і самогубство одночасно. Християни різних конфесій не схвалюють евтаназію і трактують її як самогубство, тобто гріх, за який неможливо розкаятися. Духовні наслідки за це стосуються, найперше, пацієнта, який бажає вкоротити собі віку, а також лікаря, який стає вбивцею.
Жінки тримають табличку з написом «Життя в руках Бога» під час мовчазної демонстрації в Ден Боші, Нідерланди.
У більшості держав західного світу вже існує суспільна дискусія про доцільність/не доцільність легалізації допомоги в самогубстві. Юридично евтаназію поділяють на дві категорії: пасивну та активну. Пасивна передбачає невтручання лікарів, коли пацієнт відмовляється від лікування (наприклад, відмова від терапії на 4 стадії онкозахворювання, відмова від діалізу чи завчасна заборона на реанімування). Певні форми пасивної евтаназії є легальними в багатьох країнах світу. Зазвичай, коли йде мова про легалізацію евтаназії, то мається на увазі все-таки активна, яка передбачає безпосередню допомогу в самогубстві. Це може бути введення ін’єкції чи використання спеціального газу, які призводять до смерті.
Продовжує оновлюватися список держав, де активна евтаназія визнана легальною. На сьогодні це Нідерланди, Бельгія, Люксембург, Іспанія, Португалія, Нова Зеландія, Колумбія та Канада. Кожна держава має свої правила надання «послуги» асистованого самогубства і цей досвід використовують прихильники евтаназії в інших країнах для лобізму її легалізації.
Легалізація активної евтаназії — це результат лобізму лише за два десятиліття. Протягом цього періоду низка європейських країн мали досвід активних дискусій та ініціатив легалізації «самогубства під наглядом», але більшість з них були відхилені. Німеччина та Франція залишаються близькими до ухвалення відповідних законів, а законодавство деяких країн наближає лікарів до активної евтаназії. Наприклад, у Латвії лікар може відмовитися від продовження лікування, якщо вважатиме це доцільним, а у Швейцарі при забороні участі лікаря в активній евтаназії залишається законним призначення смертельних ліків.
Ідея про прийнятність евтаназії проходить етапи сприйняття в суспільстві, подібні до інших аморальних явищ таких як вживання наркотиків чи розпуста. Це означає, що початковий етап включення прихильності до сумнівної практики передбачає її виправдання на прикладі крайніх емоційно-заряджених проблем.
Наведемо приклад: людина у віці має хворобу, яка спричиняє біль, а також потребує догляду сторонніх осіб. Такі «ілюстрації» сприйняття евтаназії націлені на емпатійних людей, які не хотіли б подібного сценарію ані для себе, ані для своїх близьких. Фактично в такому прикладі йде апеляція до кількох аргументів: людина вже пожила життя; краще зупинити відчуття постійного болю; рідні хворої людини не будуть зобов’язані за нею доглядати. Якщо такі історії подавати у «правильному» світлі, то для більшості невоцерковлених людей цих аргументів буде достатньо. Проте християни покликані дивитися на все через призму вічності та бачити трагедію в евтаназії, котра є просто різновидом самогубства. Це і є ключова причина, чому віруючі люди відкидають евтаназію, навіть коли секулярне суспільство може звинуватити їх в негуманності.
Якщо пропаганду евтаназії не зупинити на першому етапі і суспільство схвалює її як метод паліативної допомоги, то ідея зробити самогубство правом буде розширюватися. Спочатку поповниться список невиліковних хвороб для таких пацієнтів, буде знижено вік згоди на евтаназію, а також можливе додавання нових умов для інших хворих (наприклад, дозвіл на ухвалення рішення для рідних спільно з лікарями, якщо пацієнт не здатен прийняти його самостійно).
Врешті-решт можна прийти до двох країнах і точно негуманних практик реалізації евтаназії:
- Евтаназія хворих дітей, подібна до євгенічного добору (держава просто дає можливість позбутися від хворих громадян).
- Евтаназія як право і спосіб «лікування» для людей із психологічними проблемами, які можна лікувати (наприклад, депресією).
Досвід країн з легальною евтаназією викликає занепокоєння. Сьогодні активно розширюється перелік допустимих станів для призначення евтаназії та зменшується вік пацієнта. Нідерланди були першою країною, яка легалізувала допомогу лікаря при самогубстві та ухвалила відповідний закон і цей досвід може бути корисним як приклад «чужих помилок».
Християнські протестувальники моляться перед парламентом у день ухвалення закону про евтаназію.
На прикладі Нідерландів простежуємо динаміку розгортання дискусії про евтаназію. Підставами закону 2001 року називалися низка судових справ проти лікарів 1970-1980-х років, які сприяли смертям пацієнтів. Первинне законодавство передбачало перелік умов, необхідних для легальної евтаназії: вік від 12 років, наявність смертельного захворювання, яке спричиняє нестерпний біль, активна згода пацієнта і його батьків (для неповнолітніх), тривалий час для ухвалення рішення.
Після лібералізації закону право на евтаназію отримали пацієнти, яких не можна назвати близькими до смерті, як-от пацієнти з депресією, аутизмом чи іншими станами, за яких вони можуть бажати вкоротити собі віку. Більшість нідерландських психіатрів, як і більшість інших лікарів і громадськість, не схвалюють психіатричну евтаназію. Одначе, спостерігається зростання таких випадків. З 2023 року розробляється законодавство для легального вбивства хворих дітей до 12 років. Таким чином історія евтаназії в Нідерландах демонструє, як її легальність сприяє розширенню меж та запитів на її застосування.
В період до правового регулювання в Нідерландах у 1998 році зафіксовано 349 випадків, які можна кваліфікувати як евтаназію. Після легалізації асистованого самогубства у 2001 році щорічна кількість таких смертей варіювалася на рівні 2-2,5 тисячі на рік. Після 2008 року зафіксовано значне зростання до 2018 року, а також різкі зростання у період 2020-2022 років. За даними Statistics Netherlands (CBS), протягом 2022 року шляхом евтаназії було вбито 8720 людей, що дорівнює 5,1% усіх померлих за рік. З цих даних можна зробити висновок, що лібералізація законодавства про евтаназію спричиняє збільшення кількості людей, які бажають такої смерті.
Динаміка зростання кількості самогубств шляхом евтаназії в Нідерландах протягом 1998-2022 років.
Українське законодавство не передбачає легальної евтаназії. У статті 52 Основ законодавства України про охорону здоров’я зазначено: «Медичним працівникам забороняється здійснення евтаназії — навмисного прискорення смерті або умертвіння невиліковно хворого з метою припинення його страждань». Також Стаття 3 Конституції України визначає, що життя, здоров’я та безпека людини визнається найвищою соціальною цінністю в Україні.
Дискусія про евтаназію вже наявна в українському суспільстві, про що свідчать відповідні петиції, науково-правові дослідження і лобізм через медіа. При цьому християни різних конфесій та загалом Всеукраїнська рада церков і релігійних організацій визначає евтаназію як негативне явище, яке не варто легалізовувати чи сприяти їй.
