2 квітня 2005 року помер Папа Римський Іван Павло ІІ — один з найвизначніших діячів ХХ століття, перший і наразі єдиний папа слов’янського походження. Хоча з дати смерті понтифіка минуло вже 18 років, для багатьох католиків і загалом християн він залишається прикладом для наслідування, а мудра й реформаторська діяльність Івана Павла ІІ спряла оновленню церкви та зростанню її соціальної ролі.
Його світське ім’я — Кароль-Юзеф Войтила, уродженець польського містечка Вадовиці. Юність майбутнього папи припала на тяжкі воєнні роки, він багато працював на заводі та підпільно навчався. Під час окупації юнакові довелося таємно відвідувати заняття у «підпільному університеті» і в ті ж роки приєднується до таємного католицького товариства «Життєдайний розарій», що і спонукало його стати священником.
В повоєнні роки СРСР активно насаджував нові порядки, руйнуючи релігійні й національні традиції. Тоді Войтила вже мав досить високий сан і вкрай негативно висловлювався щодо комунізму. «Комунізм — демагогічна утопія, а у Польщі і польських комуністів немає нічого спільного, крім мови», — говорив майбутній папа і ця його позиція надалі мала велике значення для католиків особливо Східної Європи.
Кароль Войтила зберіг та посилив антикомуністичний вектор і після інтронізації (обрання Папою Римським) у 1978 році. Вже під ім’ям Івана Павла ІІ він консолідував довкола церкви католиків, які дедалі рішучіше та відкритіше противилися комунізму. Папа Римський був голосом мільйонів поневолених радянською системою і він систематично нагадував світу про комуністичне зло.
Католицька Церква на чолі з Іваном Павлом ІІ відіграла надважливу роль у процесі розпаду комуністичних режимів держав Варшавського договору, а також Радянського Союзу. Для нашої сусідки Польщі у 1980-х католицька ідентичність стала прямо ототожнюватися з боротьбою проти червоного режиму, а відтак релігійний фактор багато в чому був націєформуючим, а сам Іван Павло ІІ став національним героєм.
Папа Римський відвідав вже незалежну Україну у 2001 році. Понад два мільйони людей у Києві та Львові прийшли на зустріч з ним і це були одні наймасовіші зібрання на той час.
В морально-етичних питаннях Папа Римський залишався послідовним консерватором. В часи його керівництва Церква зберегла непримиренну позицію щодо абортів і засобів контрацепції, гомосексуальних «шлюбів» та евтаназії. Понтифік засудив також деякі небезпечні віяння всередині самої Церкви, як-от «теологію звільнення» (вона давала сприятливий ґрунт для поширення лівих ідей в Латинській Америці), і зберіг традиційну соціальну доктрину Церкви.
Сьогодні недружні до церкви сили намагаються очорнити ім’я Івана Павла ІІ, звинувачуючи його в недоведених зловживаннях. Для противників доброї пам’яті про Папу Римського це можливість нівелювати й деконструювати весь наратив єдності руху за незалежність Польщі, який був прямо пов’язаний з церквою.
