За всі місяці війни в українців немає сумнівів, хто ворог і за що ми боремося, але не все так однозначно із оцінками цих подій на заході. Попри солідарність цивілізованого світу щодо підтримки України (хоча б вербально) в загальному потоці інформації наявні також позиції скептицизму чи навіть прямого засудження київської влади й тих західних політиків, які надають нам допомогу.
Антиукраїнська риторика часто зустрічається в середовищах так званих антиглобалістів. Це явище дуже широке і представлене різними групами людей і організаціями, які поділяють ідеї та бачення, що базуються на опозиційності мейнстримному глобальному порядку денному. З одного боку, це дуже добре, коли є опозиція соціал-лібералам, проте з іншого – певна її частина дуже некритично підходить до оцінки подій у світі й займає ту чи іншу позицію з огляду на риторику опонента, а не об’єктивну правду.
Одним з найвідоміших рупорів скептицизму щодо України на Заході є американський політичний коментатор Такер Карлсон. Хоча він однозначно заяви, що «те, що зробила Росія, є жахливим», але систематично ретранслював наративи російської пропаганди: про біологічну зброю в Україні, про «вину Заходу і провокування росії», а також про хибність постачання зброї для України, нібито це втягує США в світову війну.
Такер Карлсон в ефірі Fox News критикує співпрацю України з НАТО.
З початку російського вторгнення некритичні антиглобалісти взяли на себе функцію поширення скептицизму щодо однозначної оцінки дій кремля і злочинів російських військових. «Не все так однозначно», «підтримуючи Україну, Європа наближала війну», «від нас приховують правду» — ці меседжі поширювалися в мережі як від лівих, так і від формально правих.
На відміну від конструктивного консерватизму, критика всього, що захищають європейські лідери, не приведе до правди, а лише посилить інформаційну ізоляцію груп з різними поглядами. Для них найголовніше — не пошук правди, а прийняття позиції, протилежної до опонента. Що ж відрізняє їх від конструктивних консерваторів?
Проблеми вузького антиглобалізму базуються на кількох факторах.
- Спрощене бачення світу
Оцінюючи новини через поділ усього на «позицію змови правлячої верхівки» та «альтернативну непопулярну правду», людина сама формує штучну реальність і може надовго залишитися в цій пастці. Ворог мого ворога не завжди мій друг, тому взаємопов’язаний дуалізм позицій веде до логічних помилок, самообману і загалом шкідливий для всіх.
Якщо певна група політиків підтримує ліві реформи в Європі чи Америці, то це не означає, що потрібно захоплюватися всіма його ворогами (наприклад, росією, Іраном, Китаєм або європейськими партіями, які співпрацюють з кремлем). Також варто враховувати міфологізацію деяких країн і створення їх викривлених образів (наприклад, міф про «консервативну і духовну росію» як противагу загниваючому Заходу).
Хибне уявлення про росію породжує хибні висновки про цю війну та створює ідейний розрив в таборі консерваторів. Наприклад, американський генерал-лейтенант Майк Флінн заявив наступне: «Путін дуже сильний лідер. Він уже тривалий час править. І він не збирається миритися з дурницями, які бачить у Європі».
Fмериканський генерал-лейтенант Майк Флінн.
Натомість такі лідери консервативної думки як Бен Шапіро і Денис Прагер послідовно засуджували дії кремля та викривали злочини росіян. Шапіро з перших днів російського вторгнення доносив своїй аудиторій масштаб дикості й варварської жорстокості російської армії, а Прагер підіймав питання потреби критичного сприйняття інформації, а не сліпого слідування за своїми фаворитами. В одному з відео він заявив: «Припустити, що New York Times, Washington Post, CNN і т. д. ЗАВЖДИ помиляються, так само проблематично, як і припустити, що вони завжди праві».
- Неготовність визнавати помилки
Ми не можемо бути експертами з усіх міжнародних конфліктів і не зобов’язані знати все. В часи великих криз (а нинішня війна однозначно такою є) часто приходить переоцінка власних позицій щодо певних політиків і урядів. Об’єктивні факти мають стати над особистими симпатіями, тому кожен, хто шукає правду, повинен бути готовим робити висновки з фактів, а не визнавати реальність вибірково.
15 березня 2022 року консервативна ведуча Кендес Оуенс в прямому ефірі своєї передачі сказала, що України до 1989 року не існувало. «Україну створили росіяни. Вони всі говорять російською» – додала вона. Майже одразу після публікації її виступу, соціальні мережі заполонили обурені повідомлення. Ведучій дорікали за схвалення війни та неосвіченість. 17 березня Кендес опублікувала на своєму твіттері звернення, кажучи, що через вагітність вона стала надто дратівливою, а «контрольовані Джорджем Соросом медіа спрямували на неї атаку». Кендес сказала, що вона не підтримує путіна, але також не вірить в «наратив геноциду, бо це дуже нерозумно». Щодо створення України в 1989, вона визнала, що помилилась і мала на увазі, що на той момент «Україна не була незалежною країною».
15 березня Кендіс Овенс зробила сумнівні заяви, продемонструвавши незнання української історії.
В словах Кендес прослідковується непослідовність. Вона ніби штучно вибирає, що підходить під її наратив, а що, на її думку, є виявом лівої пропаганди. Це свідчить не так про злісні наміри ведучої, як неготовність визнати помилку та сумлінно вивчити історію Східної Європи. Адже слідувати власному наративу, вибірково підлаштовуючи дані під свої переконання – набагато легше.
За таких обставин критичність і пошук правди стає проявом сміливості. Треба бути зрілою і виваженою людиною, щоб визнати «я не підтримую політика Х, але тут він має вірну позицію» чи навпаки: «я завжди був симпатиком Y, але тут він помиляється/поводить себе безчесно».
Вторгнення росії в Україну не може бути актом захисту, проте навіть в західних країнах знаходяться адвокати москви, в чиїй картині світу лише Америка та Європа може бути ініціатором глобальних катастроф (і тут є як праві, так і ліві). Вони звинувачують свої країни в провокуванні росії чи створенні обставин «необхідності нападу», абсолютно відкидаючи простий факт — саме росія є агресором і загрозою для світової безпеки.
- Політична позиція над моральністю
Читаючи новини про звірства в Бучі, Ірпені чи Маріуполі, шукачі альтернативної правди готові ігнорувати страшні злочини, заплющити очі на масові вбивства, щоб не визнавати росію відповідальною за це.
Власне тут і формується поле для спекуляцій та поширення теорій змов, які активно підтримує москва (заперечення смертей цивільних чи звинувачення української влади). Навіть коли є всі докази звірств росіян, то знаходяться контраргументи на зразок «американці також діяли жорстоко в Іраку та на Балканах» або «росія була вимушена так вчинити, бо протистоїть НАТО”.
- Теорії змови і пошук унікальності
Вузький антиглобалізм експлуатує десятки теорій змов, формуючи з них альтернативну картину світу. Пошук непопулярних позицій нерідко є частиною гордині та власного вивищення над «натовпом». «Я знаю більше», «я володію унікальною інформацією», «загальноприйнята позиція для посередніх умів» — з таких висновків розпочинається не пошук правди, а втрата об’єктивності і ментальне підлаштовування під свою картину світу.
«Мене трохи бентежить, чому нам кажуть підтримувати Україну, – сказала Лорен Віцке на Stew Peters TV, – Коли здається, що всі, хто пов’язаний з Україною, або виступає за неї – є або трансгендерами, або сатаністами, або нацистами».
Подібні спостереження Колишнього кандидата у Сенат США Віцке демонструють прірву між реальною ситуацією та її уявленнями про війну. Переконана, що американський народ «обманюють», вона ладна інтерпретувати підтримку Україні як щось негативне, тільки тому, що про це говорять великі ЗМІ.
Особливо небезпечно, коли подібні прихильники теорій змов поєднують конструктивну критику деградації традиційних інституцій на Заході із божевільними теоріями чи сумнівними ініціативами (як-от, американська QANON чи інші шкідливі групи). Хаос і еклектичність правих позицій лише додає аргументів лівим, бо поширення російських наративів у середовищі прихильників опозиційних до еліти партій створює внутрішнє відчуття альтернативності, проте в підсумку дискредитує всіх причетних до критики соціал-лібералів.
Прихильники QANON підтримують росію і Китай як противагу “глобальному Заходу”.
Це не означає, що офіційні позиції мейнстримних політиків є істиною останньої інстанції. Європейський Союз переживає серйозну ідейну кризу, проте це не можна порівнювати з обмеженням свободи в росії, Китаї, Північній Кореї чи Ірані. Також варто враховувати, що повне заперечення західних принципів і позицій зводить антиглобалістів у пастку обмеження допустимих маневрів.
- Ігнорування регіонального контексту
Україна — це не Ірак і нинішня війна не є аналогом корейської чи в’єтнамської. Для нас вона є українською національно-визвольною, це боротьба за державність, свободу і гідність. Причини війни сягають багатьох століть, скільки триває наш шлях до незалежності. Характер цього протистояння зрозумілий всім, хто знає історію Східної Європи і в цьому пізнанні криються відповіді на питання про причини багатьох феноменів війни.
Серед «альтернативної інформації» іноземці часто акцентують на теорії провокації російського вторгнення і штовхання Америкою України до кровопролиття. Твердження про підбурювання Заходом війни є лише свідченням нерозуміння російсько-українського конфлікту, який має глибокі історичні і цивілізаційні причини.
Українці здавна були нацією воїнів, в той час як росія має історичні комплекси і потребує «цілісності з Києвом». Наше «спільне» перебування в СРСР — це свідчення поневолення і геноциду. Знання лише цих фактів пролило б багато світла на характер війни, проте моніторинг конспірологічних теорій видається частині іноземців більш привабливим, ніж історія Східної Європи.
Інформаційна війна тісно пов’язана із фізичною, а настрої людей за кордоном впливають на дії політиків, які ухвалюють рішення про надання Україні зброї.
Не менш важливою в глобальному вимірі є потреба критичності й виваженості консервативної частини західного суспільства, бо від їх поточної позиції залежить сприйняття цих ідей в майбутньому. Дуже тішить, що чимало консерваторів є послідовними прихильниками України, проте є і такі, хто піддався пошуку «альтернативної правди». Ось тут ми і спостерігаємо практичний прояв потреби християнам бути освіченими, виваженими і загалом активними в громадсько-політичному житті, щоб в критичний момент сформувати правильні висновки щодо тих чи інших подій.
