Дитина повинна приходити в світ у спокої та любові. Проте через російське вторгнення, близько 40 тисяч українських немовлят народилось в умовах війни. Так, другий син Нелі народився в той самий день, як росіяни обстрілювали Житомир. Як це відбувалось? І що відчувала Неля?
Неля Литвинчук з чоловіком готувалась до 1 березня заздалегідь, адже це був день планової операції, кесаревого розтину, в Обласному перинатальному центрі Житомира. Вона спакувала речі, повідомила своїй церковній общині, яка молитовно її підтримувала, та рушила до лікарні. Проїжджаючи кілька блокпостів, Нелі з чоловіком не довелося стояти в черзі — почувши, куди рушає молода сім’я, військовослужбовці їх одразу пропускали вперед.
І все було добре, аж доки Неля не опинилась на операції — зазвучали сирени.
Але лікарі не рушили з місця.
«Лікарі казали: “Ми вас не покинемо, ми з вами. Не переживайте” — згадує дівчина, — Заспокоювали мене».
Раптом прозвучав вибух! За ним ще один! Вже на третій раз в лікарні вибило вікна — Житомир був під російськими авіаударами.
Стан лікарні після третього удару. Джерело: Володимир Федоренко.
Ввечері 1 березня, російські літаки злетіли над Житомиром, готуючись до атаки. Вони обстріляли мікрорайон Богунія внаслідок якого було знищено 15 будинків, ще близько 60 було пошкоджено, в тому числі 1 багатоповерховий будинок. Основний удар — 2 авіабомби — було завдано по приватному сектору, біля якого знаходилась міська лікарня №2 та обласний перинатальний центр. Там в цей момент знаходилась Неля.
«Спілкуватись в мене не було можливості, — пригадує Неля, — я лежала і не могла ходити. Я нікуди б не могла тікати. Всі дуже мною опікувались».
Пізніше вона дізналась, що операційна вціліла повністю, в той час як в палатах поруч вибило вікна! «Операційна встояла — і це для мене було дивом! Підтвердження, що Бог постійно поруч, — з захватом додає дівчина, — І я вірю, що якби там була інша людина, то теж все було би добре».
Сім’я Нелі та немовлятко.
Після операції Нелю відвезли не в реанімацію, а в укриття, в підвал. Коридор в укритті став для неї всім. Неля пригадує, що не відчувала хвилювання. Вона радше раділа народженню сина і відходила від анестезії. Проте люди навколо активно обговорювали обстріли і її це гнітило, бо навколо були молоді мами у вразливому стані. «Навіщо про це говорити, якщо поруч є породілля? — пригадує вона — Мене це бентежило. Я їх розуміла, але навіщо так голосно?»
Неля спробувала підтримати одну з дівчат, яка переживала за брата. Але дівчину скоро забрали в інше крило.
Протягом цього досвіду Нелі дуже допомогла втриматись її віра в Христа. «Бог був зі мною, вів і веде досі, — каже вона, — Подеколи буває страшно незалежно від того, де ти знаходишся, але я відчуваю, що Бог не залишає ні на секунду. (…) Господь хотів показати, що я під Його захистом. Господь оберігає нас, для мене це дуже цінно!»
Внаслідок обстрілів перинатального центру Житомира ніхто не загинув.
