Багато років світ говорив «Ніколи знову», однак це «ніколи» повторилося. Понад 70 днів у Європі триває війна, якої не було з часів Другої світової. Від перших днів російського вторгнення всюди помічаємо символи і наративи, які відносять нас в 1940-і.
Послідовники Кремля ніколи не погодяться з порівнянням Росії та нацистської Німеччини, але в них так багато спільного (як було, так і залишається). Російська боротьба з фашизмом набула таких викривлених форм, що буквально повторює об’єкт ненависті. Вони так захопилися пошуком нацистів/фашистів серед сусідів, що не помітили, як образ того тоталітарного ворога став настільки любим і близьким для сучасної Росії.
Для українців таке порівняння може виглядати дещо банально, бо, як мінімум, за вісім років війни стало аксіомою, проте коли росіяни вже назвалися «денацифікаторами», то варто спочатку розібратися, а чи не наслідує Кремль гітлерівський режим?
Напад на сусіда вранці
Перше, що ідейно єднає Росію та нацистську Німеччину — це воєнна агресія з метою підпорядкувати народ(и) і диктувати свою волю всьому світу. Рано вранці 24 лютого Росія напала на Україну, прикриваючись захистом своїх кордонів. Аналогічно Третій Рейх нападав на Польщу, а потім на Радянський Союз. Для цивілізованих держав така цинічність і віроломність є дикістю. Вона суперечить всім можливим принципам міжнародного права і загальнолюдським цінностям, а також повністю руйнує конструктивні прагнення до миру і розвитку.
Подібно до Третього Рейху, путінський режим намагається виправдати своє вторгнення на чужу територію гіпотетичною агресією слабшого сусіда. Напад України на Росію чи можливість НАТО бомбити Москву і Санкт-Петербург — це абсурдні сценарії подібні до нападу Польщі на нацистську Німеччину.
З іншого боку, російська тактика може не завжди бути наслідуванням Третього Рейху, але обов’язково паралельним його втіленням (чим і був радянський режим). Не варто забувати, що Другу світову війну розв’язала не лише Німеччина, а й Радянський Союз, який у вересні 1939-го напав на Польщу та планомірно долучився до розподілу Європи. Саме тому близькість Кремля з Третім Рейхом — це не оксюморон від «неонацистів», а традиція крізь десятиліття. Вона збереглася лише тому, що російська влада не була повалена, а масштаби злочинів СРСР ігнорувалися світом.
«Z»— нова свастика
Кожен авторитарний режим намагається спиратися на глобальну ідею. Зазвичай, вона є втіленням особливого погляду на історію або утопічної теорії перебудови суспільства. Для їх презентації, поширення і як засіб ідентифікації використовується особлива символіка. В нацистській Німеччині свастика була не просто партійною символікою, а штампом визначення ореолу поширення націонал-соціалізму.
Символом російської агресії стали літери латинського алфавіту «Z» та «V». Перше, що викликає непорозуміння – чому літери латинські і що вони означають? Невідомо чи був такий задум чи це збіг, але рашистські «Z» та «V»надто схожі на символіку деяких підрозділів Третього Рейху (4 поліцейської дивізії СС, 2 танкової дивізії СС). Навіть якщо це лише збіг, то дуже безвідповідально головним «денацифікаторам» проігнорувати його.
Російські солдати із Z-символікою на святкуванні Дня Перемоги, 9 травня 2022 року.
Російська пропаганда пояснює символи як скорочені варіанти лозунгів «Zа победу» та «Сила в праVде», але знову ж таки невідомо, чому літери латинські, якщо Кремль так міцно тримається за слов’янофільський наратив.
Пересічний послідовник руського міра не ставить так багато запитань і прийме будь-який символ війни як священний. Якщо спочатку ці літери використовували як маркування військової техніки агресора, то потім за підтримки специфічного російського маркетингу їх стали розміщувати повсюди. «Z» можна побачити на формі військових, як інсталяції посеред міст, на фасадах будинків і навіть церков, на одязі, солодощах, на пасках і загалом буквально на чому завгодно в межах
Z-свастика не лише втілення російської потворної креативності, а демонстрація приналежності до табору агресорів, тому цей символ набуває певної священності. Існує безліч прикладів переслідування державою людей за пошкодження чи зневагу до Z-символіки. Але після нашої перемоги і в Росії цей символ стане історією і черговим символом ганьби.
Церква фюрера
У 1933 році Німецька євангелічна церква перетворилася на релігійну опору нацистського режиму. Німецькі священники присягали на вірність Гітлеру й ідеям націонал-соціалізму. Вони підтримували дотримання «расової гігієни» та підпорядкування християнства під ідею величі німецької нації, вплітали в церковне вчення постулати нацистів і виправдовували НСДАП. Єпископ нової Імперської церкви Людвіг Мюллер співпрацював з гестапо і особисто долучився до інтеграції християнської молоді із структурами гітлерюгенду.
Ця ганебна сторінка історії німецької церкви наводить нас на паралель із позиціями церков у сучасній Росії. Їх лояльність до Кремля і навіть благословіння війни повторює зраду християнства німецькими єпископами. Патріарх Кирило освячує агресію, а протестантські лідери виправдовують так звану «денацифікацію» України.
Фото 1: богослужіння Імперської церкви Німеччини. Фото 2: Патріарх Кирило в Храмі збройних сил Росії.
Тут можна заперечити подібність власне нацистського та рашистського режимів, мовляв, історія знає значно більше прикладів нездорових стосунків світської та духовної влади, проте тут подібність проявляється саме в освяченні геноциду та великої розплати, яка прийде після нашої перемоги. Однак сценарій падіння рашизму різниться тим, що в Росії немає аналога Сповідувальної церкви — християнської опозиції злочинному режиму, а тому майбутнє російських церков більш песимістичне.
Після Другої світової війни церковні прибічники Гітлера були посоромлені (Мюллер покінчив життя самогубством) і від їх авторитету не залишилося нічого. Нині російська церква ще тішиться унікальними привілеями, але їх доля вже вирішена. Патріарх Кирило та інші амбасадори російської духовності вже викриті в брехні та розпалюванні війни, тому в майбутньому постануть перед судом.
Антисемітизм і ненависть до інших народів
Якщо шукати найбільш відповідні точки дотику гітлерівського і путінського режимів, то маємо багато спільного в політиці щодо інших народів, особливо національних меншин. Дуже символічно російський «антифашизм» перетворився в головну загрозу для євреїв в сучасній Україні та засіб наруги над пам’яттю про Голокост.
З початку повномасштабного вторгнення і донині російські війська обстрілюють єврейські цвинтарі, синагоги та навіть Бабин Яр. Кульмінацією викриття російського антисемітизму стали скандальні заяви російського міністра закордонних справ Сергія Лаврова, який звинуватив самих євреїв в Голокості і «перекручуванні» власної історії.
Обстріл росіянами телевежі 2 березня 2022 року. Одна з ракет потрапила на територію Бабиного Яру. Фото Reuters.
Але неприязнь до єврейського народу мало чим відрізняється від ненависті до інших народів колишнього СРСР. Якщо Адольф Гітлер опирався на расову теорію та ідею «очищення» світу від «світового єврейства», то в основі рашистського шовінізму лежить уявлення про особливу слов’янську тотожність і братство народів. Використовуючи відверто фашистські методи, Путін намагається зброєю примусити східних слов’ян до братерства, а інші народи іноді до абсурду штучно вписати в свій великоросійський євразійський проект.
У російському сприйнятті світу не існує рівності народів, їх суверенітету і демократії як прямої залежності розвитку держави від волі її народу. Це один із ключових факторів цивілізаційного розриву між українцями і росіянами. Для нас абсолютно неприйнятною є ситуація, коли хтось нахабно і віроломно встановлює свою владу силою без опори на волю народу (як у Херсоні, Мелітополі, Бердянську, Новій Каховці та інших південних містах). Та частина російської еліти, яка розуміє цю різницю менталітетів, знаходить шлях підкорення в тотальних репресіях і фізичному знищенні нашого народу.
Поховання цивільних жертв в Маріуполі.
Наратив геноциду українців формувався поступово, але з початком агресії російська еліта зняла маски і вже не приховує бажання буквально знищити все українське. Путінська інтерпретація української історії є класикою шовінізму й імперіалізму. Подібно до німців 1930-1940-х, російські пропагандисти беруться надавати оцінку іншим народам та самовільно вивішувати їх долю. Прибічники російського диктатора навіть риторику запозичують в нацистів, заявляючи про «розв’язання українського питання», подібно до гітлерівського «розв’язання єврейського питання».
На думку депутата-єдинороса Олега Матвійчева, денацифікація має полягати в тому, що «навіть саме поняття Україна не має існувати у майбутньому. Українців не має існувати у майбутньому». Таких заяв стає дедалі більше, а окупаційна реальність тих міст, де побували рашисти, підтверджує цілком реальний намір масового винищення населення.
Режим бреше, але бреше солодко
Як так сталося, що цілі народи фанатично обожнюють свого лідера? Над цим питанням працювали дослідники нацистського режиму і його актуальність посилилася, коли перед світом відкрилася суть режиму рашистського. Як народ із високою часткою освічених людей може підтримувати божевільні дії свого керівництва, знаходити аргументи на користь абсолютно суїцидальних і нелогічних рішень? Відповідь проста: вони піддалися на пропаганду, яка не просто викривляла реальність, але конструювала цілком нову.
Як же не піддатися І тут ми торкаємося глибинних вад російського та німецького народів, які хворіли на самозвеличення і шовінізм. Брехливі лестощі їх вух були приємними і легко сприймалися. І німці 1930-х, і росіяни готові йти за жахливо жорстоким лідером, лише б вів до світового панування.
В обох випадках пропаганда є не тлом, а фундаментом режиму. Нині ми щодня переконуємося, що слова можуть бути ефективнішою зброєю, ніж кулі та снаряди. Радіо і газети в Німеччині чи телебачення й армія ботів у Росії виконують однакову функцію створення і підтримки деструктивної картини світу. «Всі проти нас, але ми сильніші і знищимо їх фізично» — цей світогляд дуже поширеній у Росії, про що свідчить підтримка війни і ненависть до інших народів.
Але їх пропаганда має очевидну ваду — занадто багато брехні, побудованої на брехні. Цей картковий будинок рано чи пізно впаде і наші війкові перемоги щоразу наближують цей день.
В сучасної Росії є ще багато спільних рис з Третім Рейхом, але будемо молитися і сподіватися, що кремль матиме найголовніше — спільний фінал падіння режиму і глобальне засудження рашизму як людиноненависницької ідеї.
