Частина російських окупантів вже опинилась в українському полоні. Деякі з них були спіймані під час обстрілів мирного населення, а деякі — здалися самі. Відео розмов з військовополоненими потрапляють в соціальні мережі та на телебачення. На цих відео українці можуть споглядати, як ті, хто лише недавно обстрілював їх будинки, губляться в думках і просять матерів забрати їх додому.
«Мы думали, что едем на учения», «мама, попроси Путина прекратить войну», «я просто исполнял приказ» — репліки, які чуються найчастіше. Спіймані українськими солдатами та конфронтовані за свої злочини проти мирного населення, більшість окупантів визнають, хоча б візуально, хибність своїх дій. На одеській пресконференції, 9 березня, один з полонених, Максим Черник, сказав:
В такій ситуації ми фашистами виходимо. Гинуть мирні люди, люди похилого віку просто так, тому що так хотілося сильним світу цього.
Подібні репліки не виправдовують вчинених вбивств та не повернуть до життя дітей, які загинули від російських снарядів. Також, ці репліки не захистять злочинців від кари.
Проте вони звучать до болю знайомо тим, хто цікавився наслідками Другої Світової Війни. Так само, як і російські полонені, після руйнації Рейху на політику своїх начальників нарікали нацисти. Їх голос звучав глухо, присоромлено в стінах суду: «Ми просто виконували наказ».
Коментуючи явище банальності зла, Микола Харламенков пише:
Маса [включно з солдатами — прим. авт.] часто залишається безкарною, бо в натовпі кожен маленький злочинець зберігає свою анонімність. Цей невидимий історичний актор, сховавшись серед натовпу, в ейфорії скандував «Sieg Heil!», і він же підтримував Нюрнберзький процес над колишніми кумирами.
Російські солдати були переконані, що захоплять Україну за кілька днів. Вони прицільно стріляли по житловим будинкам, лікарням, школам, стадіонам, впевнені, що російська пропаганда приховає їх злочини. Проте реалії цифрової доби такі, що майже кожен злочин фіксується на камеру, і приховати вбивства солдат не вдасться. Опинившись в полоні, вони розуміють, що їх майбутнє в небезпеці, і намагаються словами та емоцією викликати бодай якусь позитивну реакцію від українських солдат. Проте це неможливо, допоки їх співслужбовці продовжують гатити по мирним жителям. Щобільше, каяття полонених — є дуже умовним, особливо зараз, коли ми маємо масив доказів щодо їх причетності до вбивств українських громадян.
Зло банальне. Ще кілька місяців тому, російські солдати сиділи в спокої Росії, їли яєчню та пили каву, обіймали дітей та дружин. Можливо, декотрі з них вважали себе глибоко освіченими, поінформованими людьми. Можливо, декотрі навіть ходили в храм на Пасху та Різдво. Але з кінця лютого та донині, вони дозволили собі вбивати мирний народ.
Маємо обітницю:
«Я покараю світ за його злобу, – написано в Ісаї 13:11, – безбожників за їхній злочин. Покладу край гордині пишних, принижу бундючних тиранів».
Молимося до Бога за захист України!
Пропонуємо до вашого читання статтю «Банальні прислужники зла» Миколи Харламенкова
