Блез Паскаль: Порівняння ранніх і сучасних християн [переклад]

З часом він перейняв деякі ідеї кальвінізму в межах католицизму, основною з яких була віра, що людина спасається не через вчинки, а лише по Божій благодаті (sola gratia). Він написав масив богослівських робіт, в яких рефлексував про біблійні доктрини, стан Церкви та шлях християнина. В наданому нижче конспекті вчений рефлексує про особливості та недоліки хрещення дітей до свідомого прийняття Христа. Він описує ситуації, в яких охрещені волею батьків, діти відходять від Бога, і тим псують образ та інститут Церкви. Враховуючи, що в українських християнських реаліях питання хрещення стоїть руба, думки Блеза Паскаля можуть бути корисними. В оригіналі думки вченого написано тезами, і ми зберегли цю структуру.

1. У ранні часи християни отримували детальні настанови про всі необхідні для спасіння умови; в той час як сьогодні спостерігаємо таке грубе нехтування ними, що це вводить у скорботу всіх, хто плекає ніжні почуття до Церкви.
2. Люди приходили в Церкву після великих зусиль і тривалих прагнень; зараз же вони роблять це без будь-яких труднощів, уваги й зусиль.
3. Тоді їх допускали до Церкви після суворої перевірки. А зараз їх приймають, перш ніж вони досягнуть потрібного для перевірки стану.
4. Їх не приймали, поки вони не відкидали своє минуле життя, поки не зрікалися світу, плоті й диявола. Зараз вони входять у Церкву, перш ніж стають спроможними зробити щось зі згаданого.
5. Якщо коротко, раніше було необхідно залишити світ, щоб бути прийнятим у Церкву, у той час як нині люди заходять одночасно і в Церкву, і в світ. Через це тоді була суттєва відмінність між світом і Церквою. Вони вважалися двома протилежностями, двома непримиренними ворогами, кожен з яких без упину переслідував іншого. І одного дня слабший з вигляду здобув тріумфальну перемогу над сильнішим. Люди залишали одну з цих протиборних сторін, щоб приєднатися до іншої; вони покидали ма́ксими однієї, приймаючи ма́ксими іншої; вони «скидали» переконання однієї, щоб «одягнути» переконання іншої. Словом, вони покидали, вони відмовлялися, вони зрікалися цього світу, у якому отримали перше народження, щоб присвятити себе цілком Церкві, у якій вони отримали, як можна сказати, своє друге народження й таким чином зрозуміли величезну різницю між двома. Нині ж вони майже одночасно знаходяться в обох. У той самий час те, що просуває нас у світі, дає визнання в Церкві, так що, всупереч здоровому глузду, стирає різницю між цими двома протилежними світами. Це розвинулося в них обох. Люди беруть участь у Таїнствах – і насолоджуються втіхами світу. Якщо раніше вони бачили суттєву різницю між двома, тепер ці протилежності так сплуталися й змішалися, що їх не можна розрізнити.
6. Відповідно, у минулому серед християн були лише добре наставлені у вірі люди, у той час як зараз жахають масштаби їхнього невігластва. Так само в минулому ті, які пережили оновлення через хрещення й залишили світські пороки, щоб приєднатися до святої Церкви, так рідко відверталися від неї до світу. А зараз нема нічого поширенішого, ніж світські пороки в серцях християн. Церква Святих збезчещена збориськом лиходіїв, а її діти, яких вона зачала й зростила з дитинства на своєму лоні, саме ті, хто приносить в її серце, тобто в участь у найбільш священні таїнства, її найлютішого ворога, тобто духа світу, духа честолюбства, духа помсти, духа нечистоти, духа хтивості. І любов, яку вона має до дітей, примушує її приймати в своє нутро свого найлютішого переслідника.

1. Проте не Церкву слід винуватити в нещастях, що прийшли на зміну благотворній практиці настановлення, оскільки її дух не змінився, проте змінилася поведінка. Побачивши, що через відкладання хрещення багато дітей лишалося під прокляттям Адама, вона захотіла визволити їх від загибелі, пришвидшивши допомогу. І ця добра мама бачить з величезним жалем, що те, що вона створила для спасіння дітей, стало приводом для знищення дорослих. Її справжній дух — у турботі про те, щоб ті, кого вона в ранньому віці витягує з пошестей світу, увібрали переконання, що цілком цьому світові чужі. Вона сподівається, що розум допоможе їм протистояти порокам, у які може вабити зіпсований розум. І перш ніж їхній мозок навчиться мислити, вона наповняє їх своїм духом, щоб вони жили, не відаючи світу, у стані такому далекому від гріха, мовби вони ніколи й не пізнали б його. Вона досягає цього за допомогою обряду хрещення. Проте вона не здійснює хрещення, доки діти не проголосять (устами хрещених батьків), що вони прагнуть цього, що вони вірять, що вони зрікаються світу й диявола. А оскільки вона бажає, щоб вони зберігали ці наміри все своє життя, вона чітко наказує непорушно дотримуватися їх і велить хрещеним батькам, даючи необхідні вказівки, навчити дітей цьому всьому. Адже вона не бажає, щоб ті, кого вона виносила на своєму лоні одного дня виявилися менш навченими й ревними, ніж дорослі, яких вона приймала в минулому до своїх лав. Вона не хоче меншої досконалості тих, кого вона змалку вигодовує, за тих, кого вона приймає… Проте люди використовують це в спосіб наскільки далекий від намірів Церкви, що не можна подумати про це без жаху. Вони рідко роздумують про таку велику перевагу, бо вони ніколи її не бажали, бо вони ніколи про неї не просили, бо вони навіть не пам’ятають, що одержали її.
2. Але оскільки очевидно, що Церква вимагає не менше ревності від тих, кого виховано слугами віри, ніж від тих, хто бажає стати ними, потрібно, щоб вони бачили перед собою приклад катехуменів, зважати на їхній запал, їхню посвяту, їхній страх перед світом, їхнє щире зречення світу, так, мовби вони не були достойні прийняти хрещення без цих схильностей — ті, у кого їх немає… Їм потрібно віддатися наставленню, яке в них було б, якби вони увійшли в спільноту з Церквою. Крім того, їм потрібно присвятити себе постійному розкаянню й мати менше відрази до обмежень чи саморозп’яття, а не задоволення від утіх, отруєних гріхом.
3. Щоб захотіти отримати настановлення, їм потрібно зрозуміти відмінності між звичаями, що практикувалися в Церкві відповідно до різних часів… Як у новонародженій Церкві навчали катехуменів, тобто тих, хто бажав прийняти хрещення, перш ніж давали його їм, і дозволяли прийняти його після повного наставлення про таїнства релігії (віри — прим. ред.), після розкаяння в минулому житті, після отримання глибокого знання про велич і досконалість визнання віри й християнських догм, до яких вони хотіли приєднатися назавжди, після привселюдного засвідчення справжньої зміни серця, після виявлення великого бажання хреститися. Коли вся Церква довідувалася про це, над катехуменами здійснювалося таїнство прийняття, завдяки якому вони ставали членами Церкви. А тепер хрещення дається дітям, перш ніж вони можуть користуватися розумом, з важливих міркувань, проте стається так, що через нехтування батьками християни виростають без будь-яких знань про величність нашої релігії.
4. Коли навчання передувало хрещенню, усі його отримували, проте оскільки нині хрещення передує навчанню, настановлення, що було необхідним, стало добровільним, потім ним знехтували й майже скасували. Справжня причина цього в тому, що люди переконані в потрібності хрещення, проте не в необхідності настановлення. Тож коли навчання передувало хрещенню, потреба одного обов’язково змушувала людей звертатися й до іншого. У той же час хрещення нині передує навчанню; оскільки люди стали християнами без настановлення, вони вважають, що можуть ними бути без навчання… У той час як ранні християни висловлювали таку велику вдячність Церкві за ту прихильність, яку вона виявляла до їхніх довгих молитов, зараз вони щоденно висловлюють таку невдячність за ту ж прихильність, яку вона виявляє їм, перш ніж вони спроможні попросити про неї. І якщо вона так сильно ненавиділа гріхи перших, хоч вони були нечастими, наскільки ж огиднішими для неї є постійні гріхи та вперте продовження гріховного життя останніх, хоч вони більше їй зобов’язані, адже вона витягнула їх швидше й більш жертвенно з-під прокляття, на яке вони були приречені першим народженням. Вона не може без жалоби дивитися, як збиткуються над її найбільшим добродійством, а те, що вона зробила, щоб забезпечити їм спасіння, стало майже точно причиною їхньої зіпсутості…

Переклала з англійської Вікторія Нечипорук Оригінал: Blaise Pascal. Comparison Between Christians of Early Times and Those of To-Day (The Harvard Classics)