20 лютого ми вшановуємо пам’ять Небесної Сотні та згадуємо трагічні події семирічної давнини, коли в центрі Києва міліція розстрілювала учасників Революції Гідності.
Майдан 2013-2014 років назавжди змінив Україну та повернув наш цивілізаційний вектор на Захід. Але це стало можливим також завдяки численним жертвам відважних людей, які покинули свої затишні будинки й квартири та вирушили в центр столиці, щоб відстояти незалежність та цінність гідності українців.
Розгін студентів 30 листопада і понад мільйон обурених на Майдані наступного дня, штурм 11 грудня, бої на Грушевського у січні та перші жертви — це був довгий і болючий шлях, який став екзаменом на витривалість. Але Майдан стояв і ані інформаційні атаки з боку провладних і російських ЗМІ, ані профанації зі створенням альтернативної «рівнозначної» сили (антимайдану) не змогли зупинити чи розпорошити протест.
18 лютого розпочався завершальний кульмінаційний етап, коли стало зрозуміло, що Майдан, або система. Занадто боляче і важко далася ця перемога! Вже 18 лютого від рук силовиків і тітушок загинули 22 людини, 19-го — ще 8, а найбільше жертв припало на 20 лютого, відоме як «чорний четвер». Протестувальники, які піднімалися вгору по вулиці Інститутській потрапляли під вогонь снайперів. Внаслідок невигідного для них положення Майдану (площа знаходиться в низині) та відсутності захисту (каски будівельників і фанерні щити не могли захистити від куль на ураження) саме на Інститутській загинули десятки майданівців.
Минуло вже сім років, але досі маємо багато запитань без відповідей. Справи загибелі «Небесної Сотні» досі не отримали остаточних вироків. Значна частина обвинувачених вже у лютому-березні 2014 року виїхали до Російської Федерації, деякі приєдналися до них пізніше поганої підготовки справ, недосконалості судової системи та відвертого саботажу (внаслідок злочинної недбалості керівництва МВС значна частина доказів була втрачена).
Тоді був унікальний шанс для України на переродження. 20, 21, 22 лютого — це дні усвідомлення великого перелому, того, що нічого вже не буде так, як раніше. Під гімн України та трагічне «Пливе кача» формувалася нова Україна. На жаль, багато в чому церква недопрацювала у впливі на ідейний порядок денний, бо не була готова до таких потрясінь і не мала відповідей на патріотичний запит і християнське бачення любові до Батьківщини, яке народ справді потребував. Ми почали активно включатися в цю боротьбу лише коли настав новий етап боротьби і з’явилася потреба в капеланах та волонтерах.
