11 лютого 1945 року завершилася Ялтинська конференція, на якій лідери найвпливовіших держав фактично вирішили долю повоєнного світу.
Коли німецькі війська вже були витіснені з Арденських лісів і остаточна перемога стала питанням часу, в Криму у Лівадійському палаці зібралися лідери Великобританії (прем’єр-міністр Вінстон Черчилль), США (президент Франклін Рузвельт) та СРСР (голова РНК Йосип Сталін), щоб домовитися про систему світу після війни. Ще до війни відносини між західними капіталістичними державами і комуністичним СРСР були дуже напруженими. Радянські пропагандисти з Комінтерну представляли серйозну загрозу для стабільності багатьох держав. Нацистська агресія змусила дуже різні країни стати ситуативними союзниками, але після війни очікувалося нове загострення конфліктів на ґрунті переділу кордонів.
Найвпливовіші західні держави (Великобританія та США) сподівалися завчасно домовитися із Радянським Союзом про поділ сфер впливу, що теоретично, могло сприяти миру. Але їх сподівання були марними і цинічними щодо Східної Європи. Результати конференції стали вироком для багатьох народів. Українці, поляки, білоруси, литовці, латиші, серби, хорвати, естонці та ще багато народів залишилися або потрапили під комуністичне ярмо.
Разом з цим, саме на Ялтинській конференції був закріплений український західний кордон. Та буде помилкою стверджувати, що його основою було військове вторгнення Червоної армії на територію Польщі у вересні 1939-го. Деякі прорадянські історики намагаються привести факт приєднання західноукраїнських і західнобілоруських земель до СРСР як виправдання радянській агресії. Однак на Ялтинській конференції визначення західного кордону мало в основі домовленості запропоновану англійцями 1920 р. «лінію Керзона» з незначним відхиленням.
В підсумку ялтинської конференції її учасники підписали «Декларацію про визволену Європу» (із зазначенням сфер впливу) та відкриття нового спільного фронту проти Японської імперії після падіння Третього Рейху. Одним із найсуперечливіших рішень були домовленості про переміщених осіб. Сотні тисяч полонених громадян СРСР, а також остарбайтерів (вивезених до Німеччини працівників) були депортовані назад у Радянський Союз, де масово зазнали репресій (дискримінації, ув’язнень та навіть смерті). Хоча через деякий час американці припинили депортувати радянських громадян, але вже сотні тисяч постраждали через виконання ялтинських домовленостей.
Чи гарантувала конференція мир і стабільність після війни? Дуже нетривалий час. Вже у 1946 році стало зрозуміло, що Захід і комуністичний світ є не лише різними, але будуть знаходитися в постійній конфронтації. Від фултонської промови Черчилля (яка є формальним початком «Холодної війни») і на наступні десятиліття конфронтація між комуністичним та капіталістичним світом тільки загострювалася, а мільйони людей (особливо у Східній Європі) стали заручниками тих нетривалих домовленостей.
