Вбити не можна помилувати: ключове питання абортів, яке розділяє людей на табори

Залежно від того, як ми визначимо цінність життя ненародженої людини зараз, залежить розуміння права на життя в майбутньому. В цій статті розбираються основні аргументи обох сторін дискусії стосовно права на життя тих, хто ще занадто маленький, щоб про свої права заявити.

Наразі існує два основні табори, які, мов юдейський цар Соломон, споглядають покладену перед ними дитину і вирішують її долю. Основою аргументів обох сторін є різне тлумачення права на життя. Відповідно, від того, як ми розуміємо що є життям, відколи воно починається і хто заслуговує на нього — залежить світоглядна позиція щодо абортів. Якщо на перше питання обидві сторони діалогу готові дати більш-менш схожу відповідь: «явище, яке відрізняє живих істот від неживих об’єктів» — то наступні два питання є нескінченним джерелом дискусій (подеколи мирних).

Доктрина прав людини тут стає інструментом маніпуляцій, а особиста філософія часто заміняє принцип цінності життя практичністю. Як і в етичній проблемі вагонетки, де ти мусиш обрати: вбити одну людину чи кілька, відповідно до твого розуміння практичності життя, так і ембріон стає частиною жорстокої філософської гри. У межах цієї гри протиставляється народжена і ненароджена дитина; статки матері, бідність, емоційна неготовність стати батьками — і унікальна особистість, яка загине, бо існує у несприятливий для матері час. Але звідки йде коріння подібного знецінення життя ембріона? З компромісів.

Ще у Конвенції про захист прав людини (1950 р.), п.1. ст. 2, зазначено: «Право кожного на життя охороняється законом. Нікого не може бути умисно позбавлено життя інакше ніж на виконання смертного вироку суду, винесеного після визнання його винним у вчиненні злочину, за який закон передбачає таке покарання» (тобто, смертна кара). Простору для виправдання вбивства людини, яка знаходиться на стадії ембріонального розвитку, тут немає. В кожної людини є право на життя — крапка. Проте пізніше Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) визначив дещо інакше. У справі «Х. v. United Kingdom» (1978 р.), він зазначив, що, якщо життя матері знаходиться у ризику, то життя ембріона не має вищої від неї цінності. Це поставило життя однієї людини вище іншої, дискримінуючи ту, чиє право на життя стало дозволено порушити.

Це рішення дало привід для звуження суб’єкта toute personne (право кожного) в Конвенції, до права лише народженої людини. В іншій справі, «H. v. Norway» (1992 р.), Європейська комісія з прав людини визначила, що в деяких випадках право ембріона все-таки теж повинно бути захищеним. Але подібна розхитана позиція Європи дала активістам додатковий юридичний привід лобіювати в національних законодавствах європейських країн аборти. Відповідно є, як мінімум, три питання, які потребують нашої відповіді.

1. Коли починається життя людини? З серцебиття, мозкової активності, народження?

У своїй статті для «Журналу медичної етики та історії медицини» Сурош Дабаг пише, що ембріон не є людиною, щоб її «вбити». Він використовує такий аргумент: аборт не є вбивством, бо ембріон є сукупністю клітин, яка не має особи (no personhood). Дослідник також визнає, що визначення того, чи є ембріон особою — це питання не науки, а радше метафізики (філософії). І це його світоглядна позиція.

І дійсно, думки про те, що життя людини починається з утворення нервової сітки, мозку, серця, або, власне, народження — є філософськими (навіть, якщо їх каже науковець). В такому випадку кожен прихильник абортів, відповідно до свого світогляду, визначає, коли починається життя. Ті, хто ставить роботу серця, як основу життєздатності, переконані, що саме його формування визначає цінність життя людини. Ті, хто вважає біль основним фактором і не хоче, щоб дитина страждала при аборті, визначають термін переривання вагітності якомога раніше (до 3-го триместру). Якщо ж слідувати крилатому вислову Рене Декарта «Cogito, ergo sum» (Думаю, отже існую — прим. авт), то життя людини взагалі визначається її здатністю до мислення — що тоді?

На противагу вищезазначеним інтерпретаціям християнська та консервативна позиція така: життя людини починається від моменту утворення зиготи. Розвиток людини — це процес, певна динамічна пряма, стартом якої є момент запліднення. Закінчується процес розвитку близько 36-40 років, після того починається процес старіння організму, який, у свою, чергу, закінчується природною смертю людини.

Відповідно, штучне переривання цих процесів є вбивством. Доказовою базою цього аргументу є низка наукових робіт. Ось витяги з деяких з них:

• Розвиток людини починається із запліднення — процесу, за допомогою якого дві вузькоспеціалізовані клітини — чоловічий сперматозоїд та жіночий ооцит об’єднуються, створюючи новий організм — зиготу. Джерело: Langman, Jan. Medical Embryology. 3rd edition.
• Розвиток людини починається після об’єднання чоловічих і жіночих статевих клітин або статевих клітин під час процесу, відомого як запліднення (зачаття). Джерело: Moore, Keith L. Essentials of Human Embryology.
• Розвиток ембріона починається на першій стадії, коли сперма запліднює яйцеклітину і вони разом утворюють зиготу. Джерело: England, Marjorie A. Life Before Birth.

Інші посилання на подібні наукові роботи ви можете знайти в списку додаткових джерел в кінці статті.

2. Чи право матері важливіше права на життя ембріона?

Проблема полягає в тому, що «репродуктивні права» часто протиставляються «правам ембріона» (fetal rights), замість того, щоб вважати їх рівними. За те, що права матері пріоритетніші за права дитини, виступають ВООЗ, Human Rights Watch, низка лівих урядів та ліволіберальні правозахисники. Вони стають голосом радикальної феміністичної спільноти, також тих вчених, які виступають за використання тіл ембріонів в косметології, науці, трансплантології, а також голосом прогресистської спільноти, яка ставить аборти на рівень контрацептивного засобу, тощо.

Для прикладу, на сайті організації ACLU (Американський союз громадянських свобод), яка висвітлює доволі ліволіберальний правовий підхід до більшості моральних дилем, автор стверджує: «Вагітну жінку та її плід ніколи не слід розглядати як окремих, незалежних та навіть конкурентних суб’єктів. Проте саме це намагалися зробити деякі античойс («anti-choice», антивибір, ті, хто проти абортів — прим. авт.) організації, теоретики права, законодавці, прокурори, лікарі та суди протягом останнього десятиліття. Вони намагалися підтримати думку про те, що плід має законні права незалежно від жінки, яка його носить в утробі». В той самий час, активісти цієї організації виступають на захист прав тварин (а враховуючи, що стрижнем універсальних прав є поняття людської гідності, термін «права тварин» є оксюмороном). І хоча тварин дійсно треба захищати від людської жорстокості, їхня природа не є подібною людській. А в цій філософії тварини мають більше прав, аніж ембріон людини. PragerU проводили вуличний збір підписів до петицій, під час якого людям спочатку пропонувалося підписати петицію щодо захисту яєць орлів, а потім — петицію проти абортів. У першому випадку люди мали більше емпатії та готовності підписати петицію, ніж у другому: бо у першому випадку люди думали про права пташенят, а у другому — про права жінки, а не дитини.

На противагу сліпим послідовникам абортів, багато дослідників теми не заперечують того, що це ембріон, що в нього є певні права (як у будь-якої людини). Просто вони ставлять права матері — вище. А ситуація, в якій особа за певною ознакою (вікової, у випадку дитини) зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами та свободами в будь-якій формі — є дискримінацією. Природні права людини є універсальними, абсолютними та непорушними для будь-якої людини (в тому числі на стадії ембріонального розвитку). Особливо, коли йдеться про фундаментальне право на життя.

За те, що права дитини (ембріону) рівні правам матері, виступає низка медичних асоціацій, як-от Світова Медична Асоціація (WMA), консервативні організації та їхні спікери (Бен Шапіро, Стівен Краудер, Джордан Пітерсон та інші), правозахисники, релігійні спільноти, які не скомпрометували біблійні цінності світськими. Як приклад, в Дублінській декларації так пояснюється ця позиція: «Існує принципова різниця між абортами та необхідними медичними процедурами, які проводяться для порятунку життя матері, навіть якщо таке лікування призводить до втрати життя її майбутньої дитини». Вони проводять чітку межу між абортами (як аморальною процедурою, свідомим вбивством) та необхідною процедурою, яка може призвести до ненавмисної втрати дитини. Це перегукується з витягом із клятви Гіппократа: «Не давати жодній жінці песарію для викликання аборту» та 6-ою біблійною заповіддю, яка забороняє вбивство.

3. Чи підозра на важку хворобу дитини дає право зробити аборт?

Набуття чинністю в Польщі заборони абортів стало приводом додаткових пошуків аргументів для обох сторін. Але шанси знайти спільну мову в них низькі, бо вони захищають різних суб’єктів. В той час, як противники абортів захищають дитину і жінку, прихильники штучного переривання вагітності захищають лише жінку. Відповідно, за цей період виникло безліч полярних аргументів на захист цих суб’єктів, які майже унеможливлюють здоровий консенсус між опонентами. Як тільки одні починають захищати вибір вагітної жінки (знищити дитину), звинувачуючи у жорстокості противників абортів, останні нагадують про цінність життя дитини, звинувачуючи у жорстокості іншу сторону.

Але зведемо це до однієї з основних моральних дилем цих, польських, дебатів: чи має право жінка зробити аборт, якщо вона має медичний доказ того, що дитина матиме відхилення? Влада Польщі сказала: «Ні!», оперуючи універсальністю права на життя та цінністю кожної людини. Але панівним аргументом мітингувальників є те, що у випадку народження дитини з інвалідністю страждатиме і мати, і дитина. Тобто, життя без страждань стає на щаблину вище за життя, де є страждання.

Це вже новий етап розвитку думки захисту абортів. Якщо потенційні страждання стають основою абортів, то процес перетворюється в селекцію тих, хто гіпотетично страждатиме більше, або менше. По суті, маємо справу зі штучним створенням покоління здорових людей, в яких на стадії ембріонального розвитку лікар не побачив ознак патології. Недолік цього підходу особливо очевидний, якщо взяти до уваги, що одна людина тепер бере на себе право визначати, чи зможе вижити інша. Це страта без права висловити незгоду та отримати шанс на життя; це гра в людину-бога, яка бере життя та смерть у свої руки; це цивілізаційний крок назад, коли право на життя від абсолютного знову стає умовним.

Відповідно до низки досліджень, в Україні щороку народжується близько 150 тисяч дітей з вродженими вадами, тобто майже кожна 28-а дитина (дані зі звіту медичної конференції), 10 тисяч з них народжуються з вадами серця. Для порівняння, в Америці це кожна 33-тя дитина, тобто десь 3% населення (дослідження CDC — Centers for Disease Control and Prevention). Якщо використовувати вищезгаданий філософський підхід до абортування дітей з вродженими вадами (щоб вони не «страждали»), то це перетвориться на євгенічну чистку населення. Бо, якщо взяти до уваги людей з вродженою інвалідністю, які вже існують — чи означає подібний підхід до абортів, що вони не заслуговували на життя, бо ембріони з подібними вадами будуть абортовані? Звичайно, що ні. Нік Вуйчіч, народжений без рук та ніг, слабкозорий співак Андреа Бочеллі, модель Еббі Куран та підкорювач вершин Боннер Педдок, які народились з ДЦП — тому доказ. Попри хвороби, їхнє життя не є суцільним стражданням, а навпаки, є доволі… нормальним.

Але проблема існує. Дійсно, виростити дитину, яка народжується з певними проблемами — важко. Це той простір для дій, де християни, об’єднавшись з іншими поборниками права на життя, можуть запропонувати рішення і допомогти в його виконанні. Бо поки мовчать вони, рішення пропонує світ. Для прикладу, корейський пастор Лі Джонг Рак (Lee Jong Rak) створив систему коробок у стінах, куди самотні матері, які не можуть виростити дітей, кладуть малюків. Він врятував таким чином тисячі людей.

Іноді хворобу дитини можна пояснити рядом факторів, що мали місце у способі життя батьків, певних обставин, що мали місце під час вагітності матері, а іноді точну причину хвороби ембріона з’ясувати неможливо. Проте у будь-якому випадку людина не має права вирішувати, чи варто давати шанс на життя цій людині, чи ні, адже джерелом життя є Бог, а не людина. І це той світоглядний аргумент, який має стати наріжним каменем нашої позиції щодо аборту. Саме Бог бачить нас від утроби і у Його книзі написані усі наші дні, коли ще ми жодного з них не прожили (Псалом 139).

Зрештою, бажання виступати за право на життя є для християн біблійним. Цар Соломон вчив так: «Рятуй тих, що на смерть тягнені, і від засуджених на страту не відступай» (Приповісті 24:11). І це право на життя не має меж. Ми помазані Богом на боротьбу за кожну душу, незалежно від того, чи це мати, чи дитина. І в той час, як світ пропонує просте рішення: «Нема людини — нема проблеми», просуваючи аборти, церква повинна мати свій підхід та пропонувати практичне розв’язання проблем. Чи будуть це коробки життя, як в корейського пастора, чи психологічна допомога матерям, як пропонує польський уряд, чи побудова дитячих будинків сімейного типу, чи щось інше — залежить від покликання, хоробрості та віри кожного з нас.

Ця стаття не претендує дати вичерпну відповідь на питання абортів у сфері юриспруденції, медицини, біоетики, але запропонувати аргументи на ведення діалогу з прихильниками абортів. А для тих, хто цікавиться цією темою глибше — заохотити шукати аргументи в межах їхніх професійних сфер, особливо, науковців, лікарів, юристів, політиків, філософів, теологів тощо.

Додаткова інформація: 1. Низка наукових джерел, де вказано, що життя людини починається від зачаття (утворення зиготи), зібраний активістами Університету Принстона (англ). 2. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод. 3. Стаття Вейна Грудема: «Чому ненароджена дитина має право на державний захист?» (англ). 4. Контроверсійна наукова стаття, де автор не вважає ембріон людиною, яка підлягає під право на життя (для розуміння іншої сторони дебатів) (англ).