ГЛОСАРІЙ ХВА: Постмодернізм і постправда

January 27, 2021 \ updated February 22, 2024

Постправда або постістина (англ. Post-truth) — термін для характеристики ситуацій, за яких об’єктивні факти є менш значимими для формування громадської думки, ніж звернення до емоцій і особистих переконань.

Постправда є інформаційним потоком, який навмисно конструюється в сучасному суспільстві за допомогою ЗМІ для створення віртуальної, відмінної від дійсності, реальності з метою маніпулювання суспільною свідомістю. Термін став широко відомий у 2016 році під час президентських виборів у США та Brexit у Великобританії. У тому ж році «постправда» визнана словом року за версією Оксфордського словника англійської мови. І є синонімом брехні, спеціфічної брехні, яка найчастіше означає деформацію фактів.

Політика ідентичності — основна концепція політичної діяльності «нових лівих» у боротьбі з нерівністю і несправедливістю, коли-небудь виявлених відносно «пригноблених», маргінальних груп, об’єднаних расовою, етнічною, релігійною, соціальною, сексуальною або культурною подобою, на шкоду інтересам більшості.

Якщо класичний марксизм акцентував увагу на економічній нерівності і боротьбі класів, то неомарксисти замінили класи соціальними групами, «пригнобленими» (ЛГБТ+, національні меншини, феміністичні рухи, мусульманські общини в західному суспільстві тощо) і «гнобителями», та розглядають нерівність в масштабі культури, а саме, як продукт патріархального суспільства, його традицій і панівної релігії. Класичні марксисти створили радянську людину, неомарксисти придумали гендер. Як і в політиці постправди, теоретики і практики «політики ідентичності» апелюють, насамперед, до емоцій, вимагаючи свободи «пригнобленим» і сатисфакції за нанесені образи і приниження людської гідності.

Рух BLM («Життя чорних важливі») — один з яскравих прикладів боротьби «пригнобленої» групи, об’єднаної за расовою ознакою, проти «гнітючої» культури білих. Протести вилилися в сутички з поліцією, грабежі, підпали і вандалізм щодо історичних пам’яток.

Постмодернізм – стан культури і суспільно-політичного життя, а також основний тренд у філософії 2 пол. ХХ та початку ХХІ ст. Ідеї постмодернізму руйнують фундаментальні основи Західної цивілізації: сенс існування (смерть Бога), концепцію об’єктивної істини (смерть Автора) і християнський погляд на людську гідність, гуманітарність (смерть людини).

Стовпами філософії постмодернізму є три представники «школи підозри»: ідеолог комуністичної утопії К. Маркс, противник християнської моралі, філософ, автор ідеї про «надлюдину» Ф. Ніцше, а також засновник психоаналізу і теорії несвідомого З. Фрейд. Всі вони підривали основи раціонального і руйнували віру в його спроможність: у Маркса свідомість є другорядною і визначається буттям, а не навпаки; у Ніцше свідомість керована прагненням до влади; у Фрейда «свідоме» деформоване дійсністю. Як наслідок, принцип розумного функціонування світу, відкинутий ідеологами лівих ідей, поступається місцем ірраціональному, небінарному, фрагментарному, чуттєвому, варварському.

Саме ідеї цих трьох гуру «світлого майбутнього»: Маркса, Ніцше і Фрейда, що були успішно засвоєні і переосмислені неомарксистами і «новими лівими» (перш за все: А. Грамші, Д. Лукач, Г. Маркузе), надихнули культурну революцію, яка вже не одне десятиліття демонтує християнський устрій західного суспільства у сфері освіти, права, мистецтва і політики. Неомарксизм, постмодернізм і сексуальна революція – три іпостасі одного і того самого явища. Гендерний мейнстрімінг і політика ідентичності – плоди філософії та культури постмодернізму, точно так само, як і епоха постправди є результатом заперечення істини, християнських і раціональних цінностей в суспільному житті.

Постмодерністська соціальна інженерія продукує трансгуманізм і новий тип Homo Sapiens – людину гендерну, позбавлену біологічної статі, моралі, світоглядних орієнтирів, сім’ї, релігії, історії, традицій і сенсу.