Перед початком навчального року українські школи мають можливість самостійно обирати предмети варіативної складової із переліку запропонованих Міністерством освіти і науки курсів.
Одним з них є “Вирішую конфлікти та будую мир навколо себе”[1]. На перший погляд, дуже позитивний і потрібний курс, який має навчити дітей запобіганню конфліктів та миролюбності, однак якщо проаналізувати його зміст, авторів, спонсорів, партнерів і літературу, то нам відкривається низка ідеологічних загроз та введення учнів в оману.
1. Зміст курсу
Пропозиція навчити дітей правильно будувати відносини, запобігати булінгу та вирішувати конфлікти мирним шляхом – це дуже потрібна і конструктивна ідея. Та разом із правильним посланням про миролюбність нам підносяться й інші, які мають ознаки конкретної пропаганди і, зазвичай, з предметом курсу прямо не пов’язані. Одним із ключових завдань програми зазначено “формування розуміння ґендерної рівності” та “формування навичок протидії дискримінації”. Таким чином в потенційно гарний курс вплетені ідеологічні формулювання, а подальший аналіз творців програми лише підтверджує це. В суспільній думці існує міф про обмеження категорії “ґендерна рівність” забезпеченням юридичної рівності двох статей (що прописано в українській Конституції). Та насправді мова йде про визнання десятків ґендерів (уявлень людини про свою іденичність) на рівні із біологічною статтю. Негативний досвід реалізації цієї мети вже можна спостерігати в деяких європейських країн (наприклад, визнання в Німеччині третьої статі та десятків ґендерних ідентичностей).
2. Автори
Авторами даного курсу є Андрєєнкова Вероніка Леонідівна (Директор департаменту профілактики, освіти і медіації ГО «Ла Страда-Україна» (про цю організацію нижче), Матвійчук Марина Миколаївна (Викладач кафедри соціальної роботи та соціальної педагогіки Черкаського національного університету імені Б.Хмельницького) та Левченко Катерина Борисівна (Урядова уповноважена з ґендерної політики). Остання є фігурою досить одіозною з огляду на участь в низці резонансних історій. В грудні 2018 року вона вимагала від СБУ розібратися з ініціаторами голосування органів місцевого самоврядування за захист сім’ї від ґендерної ідеології, лобіювала скандальний законопроект №0931, який несе загрозу свободі слова та віросповідання, а також систематично просуває елементи ґендерної ідеології в освіту (за її звільнення виступили понад 100 просімейних організацій)[2].
Катерину Левченко неможливо назвати незаангажованим автором, адже вона є урядовим уповноваженим з питань ґендерної політики, що дає їй широкі можливості інтеграції конкретних ідей в освіту та актуальний політичний порядок денний. Саме через цю ідеологічну призму вона розглядає причини і аспекти конфліктології, що спотворює уявлення учнів про суспільні відносини.
3. Спонсори й партнери
Курс розроблений за участі громадської організації Ла-Страда Україна, яку з 1997 року очолювала вже згадана Катерина Левченко. Організація є профеміністичною та лобістською групою, яка вже має досвід співпраці з МОН та іншими державними інституціями. На сайті ГО Ла-Страда Україна можна знайти формулювання місії організації:
“…працює для забезпечення ґендерної рівності, миробудування, запобігання ґендерно зумовленому насильству, зокрема, домашньому насильству, протидії торгівлі людьми та забезпечення прав дітей”[3].
Ла-Страда Україна є місцевим філіалом глобальної організації La strada international та у співпраці з низкою аналогічних організацій та фондів надає ґранти на феміністичні проети. В контексті освітньої діяльності Ла-Страла Україна виступила проти надання державного грифа для підручника “Основи сім’ї”, звинувативши розробників курсу в “ґендерній дискримінації”.
4. Література курсу
Основний посібник курсу – “Розбудова миру. Профілактика і вирішення конфлікту з використанням медіації: соціально-педагогічний аспект”, в редакційну групу якого входять як Левченко К. Б., так і Андрєєнкова В.Л.[4] Даний посібник важко назвати просто навчальним, а радше індоктринаційним. Інформація, представлена в ньому, формує хибне уявлення про картину світу і соціальні відносини. Непропорційно велика роль надається так званій “ґендерній рівності”, яка подається чи не ключовим аспектом запобігання конфліктів.
“Чим більше у жінок можливостей для реалізації свого потенціалу в суспільстві, тим менша ймовірність того, що держава розпочне війну проти іншої країни, матиме масштабне насильство і злочинність.”
Також цей “ґендерний” чинник та боротьба з дискримінацією подається як один з ключових аспектів забезпечення миру. Складається враження, що питання вирішення конфліктів є лише зовнішньою оболонкою для підняття питання “ґендерної рівності” та донесення дітям цих ідей через шкільний курс.
“В абсолютній більшості випадків учасники та постраждалі навіть не підозрюють про те, що всередині конфлікту лежать ґендерні стереотипи, дискримінація або насильство”
З цього можна зробити висновок, що автори намагаються представити абсолютно відірвану від реальності утопічну теорію про досягнення “ґендерної рівності” як універсальну цінність, необхідну для вирішення більшості конфліктів навіть тоді, коли питання міжстатевих відносин в конфлікті не стоїть.
Непропорційно велика увага до явно феміністичних трактувань конфліктів (посібник починається з підняття “ґендерної” проблематики), вказує на те, що курс має на меті не скільки навчити вирішувати конфлікти і боротися з булінгом, стільки стати індоктринаційним засобом до поширення феміністичної ідеології та перманентної недовіри між статями через міф про сучасне “інституційне гноблення і дискримінацію жінок”. Цей посібник є шкідливим з огляду на заангажовану інтерпретацію конфліктології, фактичне “підтягування” актуальних проблем школярів під свою ідеологічну доктрину, поширення хибних уявлень про причини конфліктів, надмірне акцентування на міжстатевих аспектах в контексті миротворчості.
