Світ потихеньку виходить з карантину. Майже на всій території України почали діяти послаблення обмежень в ході першого етапу виходу з карантину. Але про повернення до звичайного життя говорити ще дуже рано (а може й пізно), бо наскільки сильно змінитися наша буденність надалі і чим буде це “звичайне життя”?
Вже для всіх зрозуміло, що карантин матиме серйозні економічні наслідки, але не так сильно привертають увагу соціальні й політичні зміни, запущені нині. А дарма. Близько двох місяців люди жили в особливому режимі, що очевидно позначиться на майбутньому.
Пандемія стала поштовхом до посилення значення влади, силового блоку і контролю за багатьма сферами життя, що понесло за собою низку обмежень і, як результат, – невдоволення. В багатьох західних країнах у протестах проти жорстких карантинних заходів взяли участь чимало підприємців та простих робітників, що вимагали поновити роботу бізнесу. Аналогічні акції відбулися і в Україні.
З іншого боку, серед противників карантину є чимало адептів конспірологічних теорій (наприклад, про фейковість самого існування вірусу), а також просто інфантильних людей, що не можуть об’єктивно оцінити загрози. Це спричиняє небезпечний поділ в громадській свідомості людей на 2 табори: тих, хто сліпо слідує всім вказівкам влади, не зважаючи на їх доцільність, і тих, хто заперечує дотримання карантинних заходів, мотивуючи це як економічними причинами, так і карколомними конспірологічними теоріями.
В цій ситуації маємо зберігати здоровий глузд і не спрощувати дійсність. Зараз важливо не впадати у крайнощі та тверезо оцінювати загрози та дієві методи локалізації хвороби. Ми всі розуміємо, що в цих умовах бізнес буде жити в особливому режимі, проте він має хоча б жити. Одночасно, питання соціальної дистанції має стосуватися, найперше, відповідальності та свідомості самих громадян, а не бути лише предметом силового впливу.
Людей відрізали від їх рідних та близьких, обмежили можливість вільно пересуватися та ще низку прав. І все це мотивуючи небезпекою зараження. Безперечно, карантинні заходи потрібні, але чи слід копіювати досвід авторитарних країн для забезпечення виконання цих заходів? Хоча вже не перший рік в медіа піднімається питання загроз для демократії, однак мейнстрімні “експерти” шукають їх в приході до влади правих чи правоцентристів, порівнюючи перемоги консерваторів у деяких державах з мало не приходом до влади фашистів. Але події останніх двох місяців продемонстрували, що загрози демократії варто шукати зовсім не там.
Небезпеку біологічного типу важко назвати власне загрозою для демократії. Вона є скоріше приводом і викриттям набагато глибших проблем. І тут постає питання: а на чому взагалі тримається демократія? Від XVII-XVIII століття в основі зародження демократичного ладу була відповідальність, самостійність та самодостатність активних людей, що здатні до самоуправління. Проте сьогодні у “демократичному світі” спостерігається тенденція до перекладання відповідальності за своє життя і здоров’я на державу і органи влади. Звичайно, держава має вживати адекватних заходів в період пандемії, але небезпека починається, коли люди фактично самоусуваються від прийняття важливих рішень, віддаючи свою свободу в обмін на ілюзорну безпеку.
Окремо слід згадати і про питання приватності. Проблема коронавірусу викрила чимало викликів для нашої свободи, пов’язаних зі “славнозвісною” діджиталізацією життя. Нинішній карантин продемонстрував вразливість нашої приватності та незалежності. Дуже шкода, що уряди низки держав, які позиціюють себе як демократичні, пішли шляхом комуністичного Китаю, відслідковуючи пересування громадян.
Та основна загроза надходить не стільки від самого факту запровадження жорсткішого контролю над громадянами в період карантину, скільки від можливості звикання до такого стану справ. Сьогодні вже низка країн поступово виходять із жорсткого карантину, але зберігається чимало обмежень, що можуть бути нашою буденністю протягом наступних місяців чи навіть років. Сьогодні важко прогнозувати конкретні наслідки цих змін для України і загалом Західного світу, але в будь-якому випадку ми зобов’язані триматися здорових цінностей та міцних орієнтирів, цінувати свободу й усвідомлювати можливі загрози нашим правам.
