Зроблено в Чикаго

11 березня 1941 року конгресом США був прийнятий «Закон щодо забезпечення захисту Сполучених Штатів» An Act to Promote the Defense of the United States, іменований також актом про ленд-ліз. Будь-якій країні, чия оборона визнавалася життєво важливою для США, зброя і стратегічна сировина надавалися на наступних умовах:

1. Зброя та матеріали, втрачені в ході бойових дій, не підлягають оплаті.
2. Майно, що залишилося після закінчення війни, придатне для цивільних цілей, повинно бути повністю або частково оплачене на основі наданих США довгострокових кредитів.
3. Невтрачене обладнання після війни має бути повернене в США.
4. Спочатку допомога надавалася тільки Великобританії та Китаю. Пізніше США направляли необхідне всім союзникам.

Перша допомога СРСР була надана Штатами вже у вересні 1941 року, після листа Черчилля до Рузвельта, в якому він цитував прозорі натяки Сталіна вийти з війни. У відповідь в листі від 6 вересня 1941 американський президент запевнив Черчилля, що США неодмінно допоможуть і Великобританії, і СРСР. Але оскільки в американському суспільстві на Радянський Союз все ще дивилися, як на недавнього союзника Німеччини, а значить, і винуватця війни, то Рузвельту належало обійти конгрес. Він дозволив британському прем’єру переправляти в СРСР частину вантажів з допомогою для Англії. Офіційно програма ленд-лізу для СРСР запрацювала в листопаді 1941 року. Варто розуміти, що ні американці, ні Великобританія, що воювала з 1939 з Гітлером, тоді не володіли достатніми ресурсами, щоб допомагати комусь, зокрема СРСР, однак, допомагали.

На початку 1942 року Великобританія, виснаживши валютні резерви і розлучившись в рахунок оплати за військову допомогу з декількома островами в Карибському морі, домовилася зі Штатами про перегляд умов допомоги, про що почув Сталін. Шантажуючи Америку перспективою укласти з Німеччиною сепаратний мир, генералісимус вибив собі істотні послаблення, а саме: списання колишніх радянських кредитів і допомогу за ленд-лізом на таких же умовах, що і для Британії.

Доставка вантажів проходила за трьома основними маршрутами: тихоокеанським, трансіранським і арктичним. Близько 40 відсотків всіх поставок за ленд-лізом здійснювалися третім шляхом.

Північний маршрут був найкоротшим: 10-15 днів, тоді, як через Іран конвої йшли 40-50 днів. Але він був і найнебезпечнішим, адже саме в Арктиці Німеччина тримала головні сили свого флоту. Оскільки основні морські військові дії розгорталися в Арктиці, то доля Другої світової війни на морі залежала від результату бойових дій в районі руху північних конвоїв. Весь тягар боїв лежав, перш за все, на англійцях. У цьому полягає їх неоціненний внесок у загальну перемогу.

Варто нагадати, що американці в антигітлерівській коаліції займалися і економічною допомогою своїм союзникам, і боротьбою на Тихому океані з японським флотом. Тихоокеанський маршрут ленд-лізу забезпечував приблизно такий же відсоток поставок, що і північний. Був відносно безпечним і становив 18-20 діб. З японською армією в Східній Азії боролися китайці, СРСР тримали Східний фронт.

Ця війна стала найбільшим військовим конфліктом за всю історію людства. У ній боролися шістдесят дві держави. У війні брали участь вісімдесят відсотків населення Землі, бойові дії велися на трьох континентах і в водах чотирьох океанів. За шість років загинуло шістдесят п’ять мільйонів чоловік.

Ціна перемоги часто вимірюється нами виключно в людських життях. Але масштаб і ціна американської економічної допомоги антигітлерівській коаліції вражає уяву. Кількість позицій у протоколах допомоги налічувала по кілька тисяч найменувань.

Там було все: від одягу, взуття, мануфактури, продуктів (тільки Червона Армія майже вся знаходилися в основному на ленд-лізівському продовольчому забезпеченні тушениною, маслом, шоколадом, цукром і т.д., як і значна частка її «цивільних»), медикаментів (в СРСР весь пеніцилін був американським), сировини, палива, боєприпасів, автомобілів, залізничної техніки до кораблів, гармат, танків і літаків. Фразу Рузвельта: «Давати, давати і давати, не розраховуючи на повернення» можна вважати девізом ленд-лізу.

Наприклад, американці доправили в СРСР 430 тисяч автомобілів, включаючи 30 тисяч джипів (за іншими даними 447 785). Саме на американських машинах пересувалися системи залпового вогню «Катюша», якими так пишалися в Радянському Союзі, та й порох для неї поставляли теж американці – свого не було. Радянська ж промисловість за роки війни виготовила тільки 265 тис. звичайних, не пристосованих до військових дій автомобілів.

Американські машини забезпечили успіх радянських операцій 1944 року, які увійшли в історіографію СРСР, як «десять сталінських ударів». Не варто забувати і про заводи Дженерал Моторс в Ірані, які після війни Сталін вивіз до Союзу. До речі, Штати доставили до Радянського Союзу близько десятка заводів, з них 4 нафтоперегінних.

Вражає також і те, що союзники надавали СРСР навіть новітні зразки військової техніки. Англійці віддали Червоної Армії свій танк «Черчилль Крокодайл», а американці більше 20 тисяч найменувань надсекретних розробок і матеріалів. Про це говориться в доповіді Мікояна Сталіну. Деякі з американських розробок СРСР використовував для створення атомної бомби. А завдяки їхнім радіостанціям і телефонам радянська радіопромисловість, на думку того ж Мікояна, зробила стрибок на десятиліття вперед. Та й під час війни американська радіотехніка забезпечила надійний зв’язок між великими містами Радянського Союзу.

Проте, радянська пропаганда постійно применшувала допомогу союзників і не поспішала відкривати населенню її невидиму частину, що не забув відзначити в 1943 році американський посол в Москві адмірал Вільям Стендлі, заявивши, що СРСР створюють для свого народу ілюзію того, що вони одні борються з Німеччиною.

Радянський народ, звичайно, знав про те, що герой Радянського Союзу Олександр Покришкін літає на американському винищувачі «Аерокобра», але не здогадувався, що більше половини радянських літаків були зроблені з імпортного алюмінію. У березні 1943 кореспондент Бі-Бі-Сі в Москві Олександр Верт записав в щоденнику почуту репліку, що характеризує ставлення росіян до американської допомоги: «Інший росіянин сказав сьогодні: «Ми втратили мільйони людей, а вони хочуть, щоб ми повзали перед ними на колінах тільки за те, що вони посилають нам тушенину. А чи зробив колись «добренький» конгрес щось таке, що не відповідає його інтересам? Не кажіть мені, що ленд-ліз – це благодійність».

Всього за роки війни тільки СРСР отримав вантажів на суму 17 мільярдів доларів (в сучасних цінах вартість поставок за ленд-лізом становить понад $160 млрд.), з них більша частина вантажів на 6-7 мільярдів після війни залишилася в країні. Щось протягом тривалого часу поверталося Штатам.

Радянський борг так і залишається не виплаченим повністю, хоча його сума постійно реструктуризується так само, як були зменшені борги інших держав у якості дарування від Сполучених Штатів. Ленд-ліз в результаті був оплачений одержувачами в дуже малих частках і в основному, з великою відстрочкою.

У своїх «Мемуарах» М. Хрущов згадував, що «Сталін прямо говорив, що якби США нам не допомогли, то ми б цю війну не виграли: один на один з гітлерівською Німеччиною ми не витримали б її натиску і програли війну. Цієї теми офіційно у нас ніхто не торкався, і Сталін ніде, я думаю, не залишив письмових слідів своєї думки, але я заявляю тут, що він кілька разів в розмовах зі мною відзначав цю обставину».

За рік Америка витрачала на війну 100 мільярдів доларів.

21 серпня 1945 року президент Трумен оголосив про закінчення програми ленд-лізу.

Черчилль вважав, що Рузвельт «розробив надзвичайні заходи допомоги, що отримали назву ленд-ліз, яким судилося стати найбільш безкорисливим і фінансово невиправданим актом, здійсненим будь-якою країною за всю історію».