Християни завжди були поруч з тими, хто потребував допомоги (хворі, сироти, знедолені). За два тисячоліття поширення Євангелії на Землі ми маємо вдосталь прикладів християнського милосердя: організації, винахідники, волонтери і просто небайдужі люди долучалися до покращення становища найбільш нужденних та зміни суспільства на краще. У європейській культурі благодійність і опіку над хворими започаткували саме християни та пронесли ці напрямки діяльності крізь тисячоліття.
Перші християни
Вже перші церкви в Римській імперії внесли значні культурні й соціальні корективи в античне суспільство. Переймаючи деякі єврейські норми та власне християнський погляд на людину, перші віруючі по-новому сприймали цінність людини взагалі. Вони були готові допомагати найбільш нужденним верствам населення (хворим та бідним). Для допомоги таким вони організували спеціальні фонди, які Тертульян називав arca, а Кипріян corbona. Заможні люди, що наверталися в християнство, допомагали та забезпечували чимало нужденних. Наприклад, так вчинив Кипріян, який віддав весь свій маєток на справи опіки над вдовами, сиротами і каліками.
Перші християни значною мірою відрізнялися культурою і способом життя від язичників, поряд з якими жили. У традиціях деяких поганських народів були поширеними практики залишати слабких немовлят напризволяще. Однак християни, усвідомлюючи цінність людського життя, рятували покинутих дітей та виховували їх уже в християнській традиції.
Особливо допомагали християни хворим під час епідемії чуми, що ширилася в Римській імперії в перші століття нашої ери. Християни допомагали та турбувалися про хворих, чим навернули у віру багато язичників. Соціолог та релігійний демограф Родні Старк стверджує, що рівень смертності у містах із християнськими громадами був удвічі меншим від інших міст.
За кілька століть розростання християнства в Римській імперії віруючі люди змогли помітно вплинути на трансформацію цінностей і традицій. Після релігійної реформи Костянтина та прийняття імператором християнства, з часом змінилися і юридичні норми: скасовувалися чимало антигуманних звичаїв (включно із гладіаторськими боями), формувався інститут сім’ї саме за християнським зразком, на чоловіків покладалося більше відповідальності за забезпечення сім’ї та турботу про дітей.
Середньовічні госпіталі
Благочинність, милосердя та медична турбота християн яскраво проявилася в Середні віки зі створенням госпіталів та хоспісів. Ще у Візантії християни організовували догляд за хворими. Перші такі відомості датуються 356 роком. Дещо пізніше, в 369 році, єпископ Василь Великий заснував “Місто милосердя” поблизу Кесарії Кападоцької. За його наказом аналогічні центри відкривалися й у інших містах. Там лікували хворих, турбувалися про бездомних та допомагали мандрівникам
Що ж до військових госпіталів, тут, найперше, слід згадати орден госпітальєрів святого Іоанна Єрусалимського (відомий також як Мальтійський орден). Відомим він став під час хрестових походів, коли, окрім участі в битвах, надавав медичну допомогу всім, хто цього потребував. Про благодійну сутність госпітальєрів говорить саме гасло ордену («Захист віри та служіння бідним») та вся історія його існування
Для госпітальєрів пріоритетним напрямком діяльності вже багато років є благодійництво та санітарно-медична служба. Представники Мальтійського ордену були медиками-волонтерами на полях багатьох війн: англо-бурської, балканських, обох світових воєн та інших. Важливо згадати, під час Другої світової війни члени ордену протистояли гітлерівській Німеччині у підпіллі, за що деякі з них поплатилися життям.
Милосердя й медицина в роки Реформації
Не забували християни про турботу й милосерля і в роки Реформації. У 1527 році, коли бубонна чума потрапила у Віттенберг, Мартін Лютер відмовився закликати бігти з міста та захистити себе. Про жертовність, відданість Богу та готовність служіння ближньому свідчать слова Мартіна Лютера, сказані в ті роки: “Ми гинемо на своїх посадах. Християнські лікарі не можуть залишити свої лікарні, християнські намісники не можуть покинути свої округи, християнські пастори не можуть залишити свої конгрегації. Чума не розпускає наших обов’язків: вона перетворює їх на хрести, на яких ми повинні бути готові померти”.
Одночасно, Лютер засуджував легковажність та необачність деяких людей, які замість того, щоб берегтися від епідемії, не вживали жодних заходів захисту від зараження. Він говорив про таких: “Подібні люди поводяться так, немов в місті горить будинок, і ніхто не намагається гасити пожежу. Замість цього вони дають полум’ю вільно розгоратися, кажучи, що, якщо Богу буде завгодно, Він може врятувати місто і загасити вогонь без води”…“Аби мешканці міста показували сміливість у вірі, коли того вимагає потреба ближнього, і обережність, коли немає ніякої терміновості”.
Жан Кальвін (один із ключових діячів Реформації) також відзначився позитивним прикладом. Він був націлений не стільки на точкову допомогу нужденним, як на побудову системи благочинності, яка цьому сприяла б. Він створив систему захисту для допомоги хворим, сиротам та вигнаним. Пізніше ця система була підхоплена іншими реформаторськими церквами, які підтримували добробут в державі. Тоді кожна служба причастя починалася зі збору грошей та їжі для бідних та голодних.
Якщо говорити про медицину, то варто згадати і про гігієну. Коли Жан Кальвін почав наводити лад в Женеві, то з порядком духовним прийшов порядок і фізичний. Женева була першим містом в Європі, де люди почали викидати сміття у спеціально відведених для цього місцях. Саме тому це було найчистіше місто в Європі, чому дивувалися всі приїжджі
Індустріальна революція в Англії
Джон Говард (1726-1790) – відомий англійський соціальний реформатор і лікар-епідеміолог. Він не належить до тих дослідників, що віддалено спостерігають за поширенням масових інфекційних захворювань. Говардом рухав не тільки науковий інтерес, але й милосердне серце християнина, що готове прийти на допомогу стражденним навіть ціною власного життя. Так, перебуваючи в Російській імперії, він опинився в епіцентрі спалаху висипного тифу. Говард взявся відвідувати хворих і лікувати їх власним коштом, однак сам став жертвою недуги.
У роки Індустріальної революції XVIII ст. англійське суспільство зіткнулося з великою кількістю соціальних викликів: бідність, хвороби, алкоголізм… І тут знову на допомогу прийшли християни. Методистське відродження, що ширилося, дякуючи місіонерській роботі братів Веслі, дало відповідь на багато соціальних викликів.
Методисти відвідували ув’язнених у в’язницях, будували школи для дітей шахтарів, проповідували бідним в міських робочих будинках, жертвували біднякам їжу, одяг, давали прихисток і медичну допомогу. Поширення методизму призвело до кардинальної трансфомації робітничого класу. Робітники не лише приймали Христа і позбувалися асоціального способу життя, але й мали нагоду направити свою енергію на служіння іншим. Багато істориків стверджують, що саме тому конструктивна зайнятість англійців не дала туманному Альбіону повторити революційну долю Франції (християнська солідарність та турбота про найбільш вразливі групи нівелювала руйнівні настрої в середовищі робітників і селян, які були рушійними силами подальших європейських революцій).
Флоренс Найтігейл
Багато звичних для сьогодення норм догляду за хворими не були відомими в середині ХІХ століття. Та справжню революцію в цій галузі зробила одна англійська жінка – Флоренс Найтігейл.
Вона походила із поважної і заможної родини. Проте замість звичного світського життя обрала справу милосердя і з молодих років почала доглядати за хворими. Флоренс вивчала медицину та розробила свою систему догляду за хворими. Вона включала такі очевидні сьогодні умови: поділ хворих відповідно до їх недуги (щоб відділити заразних); наявність ліжок у лікарнях; формування спеціального раціону для хворих; тримання палат в чистоті тощо.
Свою систему Флоренс Найтігейл змогла втілити в життя у Туреччині під час Кримської війни. Показники смертності різко впали з 200 до 30 на тисячу поранених. Належним доглядом жінка змогла врятувати безліч британських солдатів, за що отримала визнання, яке принесло їй великі інвестиції. За ці кошти Флоренс відкрила перший навчальний заклад для медсестер, щоб кожна сестра милосердя мала належні знання для догляду за хворими.
Луї Пастер
Ще одна людина ХІХ століття принесла багато відкриттів для медицини. Відомий французький мікробіолог і хімік Луї Пастер досліджував збудників сибірки, пологової гарячки, холери, сказу, курячої холери та інших хвороб. Він запропонував метод запобіжних щеплень, зокрема від сибірки у тварин і сказу. Принципи створення вакцин, запропоновані Пастером, використовуються і сьогодні.
До винайдення вакцин люди гинули сотнями тисяч і навіть мільйонами від низки смертельних хвороб, а масштабні епідемії траплялися значно частіше. Якісна вакцинація врятувала життя мільйонів людей та стала запобіжником поширення небезпечних хвороб (а деякі вдалося побороти взагалі).
Луї Пастер заснував інститут вивчення сказу, названий на його честь. Фінансування для його відкриття надходило з усіх куточків світу, що дало можливість побудувати справді масштабний заклад.
Та Пастер був не лише видатним мікробіологом, але й ревним католиком, на що вказують і свідчення його рідних, і його власні слова. Пастер, як і багато дослідників природничих галузей, вбачав у своїй праці більше, ніж просто професію, а можливість дослідити Боже творіння і пізнати через нього Творця. Він говорив: “Чим більше я вивчаю природу, тим більше я здивований роботою Творця. Я молюся, поки займаюся своєю роботою в лабораторії”.
Анрі Дюнан і Червоний Хрест
Однією з найвідоміших і наймасштабніших християнських медичних ініціатив є Міжнародний комітет Червоного Хреста.
Червоний Хрест створений 1863 року у Женеві за ініціативи швейцарського підприємця та громадського діяча Анрі Дюнана, що вже тоді був відомий як борець проти работоргівлі. Ідея заснування мережі ефективного забезпечення лікування поранених з’явилася в нього після того, як Дюнан став свідком кривавої битви під Сольферіно 1859 року. Тоді загинули чи були поранені понад 40 тисяч солдатів, що глибоко зворушило громадського діяча.
На початку 1863 року Дюнан створює Комітет з п’яти осіб, до якого увійшли швейцарські кальвіністи – юрист Густав Муаньє, офіцер швейцарської армії Гійом Дюфур, хірурги Теодор Ману і Луїс Апіа.
За підсумками конференції було створено Міжнародний комітет Червоного Хреста – організацію, що вже півтора століття допомагає нужденним під час війн, стихійних лих чи інших надзвичайних ситуацій. Тоді ж вдалося закріпити домовленості про заснування національних товариств допомоги пораненим солдатам; статус нейтральності й захисту щодо поранених; використання волонтерів для надання допомоги на полі бою тощо.
Міжнародний комітет Червоного Хреста допомагав пораненим у двох світових війнах та в подальших конфліктах до цього дня. За всю історію існування Комітет отримав три нобелівські премії миру.
Джозеф Лістер
Не можна забувати і про внесок християн у хірургію. Тут доречно згадати “батька сучасної хірургії” Джозефа Лістера, що належав до спільноти квакерів. Саме він був першим, хто почав використовувати антисептичні засоби в проведенні операцій, що спричинило своєрідну революцію в медицині кінця ХІХ століття.
Лістер використовував карболову кислоту для знезараження ран пацієнтів та пропагував ідею чистоти в хірургії, бо до цього навіть миття рук не було обов’язковим. Хірург довів, що стерильність рук лікаря, очищення ран пацієнтів та повітря в операційній суттєво знижує смертність хворих після операції. За свої відкриття і вагомий внесок в медицину Лістер був нагороджений Королівською медаллю Лондонського королівського товариства.
Мати Тереза
В ХХ столітті яскравим прикладом християнського милосердя та посвяченого служіння була Мати Тереза – католицька черниця, що допомагала бідним, хворим та сиротам. Спочатку вона протягом 20 років служила в індійській школі, проте її метою була допомога «найбіднішим серед бідних».
1946 року Тереза отримала дозвіл від керівництва ордена, до якого належала, допомагати бідним і знедоленим Калькутти, а в 1948 році заснувала там громаду – конгрегацію сестер любові, діяльність якої була спрямована на створення шкіл, притулків та лікарень для бідних і тяжкохворих людей. Того ж року вона відкрила притулок для хворих на проказу Шанті Наґар (Місто Миру).
У 1952 році вона відкрила притулок для людей у передсмертному стані, де бідні могли мати догляд в останні миті життя. Пізніше мережа притулків для хворих розширилася на всі континенти: від Латинської Америки і до Азії, Європи та Азії. Мати Тереза допомагала нужденним і в умовах бойових дій. У 1982 році вона у супроводі працівників Червоного хреста евакуювала поранених зі шпиталю у Бейруті, коли місто було в облозі.
За своє милосердя та віддану працю Мати Тереза була нагороджена Нобелівською премією миру 1979 року, а її ім’я стало символом жертовності та самовідданості служінню знедоленим.
Не про всі добрі ініціативи напишуть і не кожен милосердний вчинок буде висвітлений, але кожен побачить Господь. Всі християни покликані робити добрі справи. Якою б не була ситуація та яка б загроза не стояла перед нами, найперше, слід робити добро ближнім та покладатися на Христа. Хоча у важкі часи люди нерідко впадають в паніку та егоїзм, проте це не шлях християнина, бо говорив Ісус: “Усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших – ви Мені зробили” (Матвія 25:40).
