Досвід як підстава для переконання в існуванні Бога

Аналітичний філософ Кван Кай-ман, який займається, зокрема, вивченням релігійного досвіду, стверджує, що багато людей з різних культур та релігій переконані в існуванні Бога і що в основі такого переконання лежить досвід з точки зору від першої особи^[1]. В наші дні є актуальним питання про те, чи є такий досвід підставою вважати переконання в існуванні Бога виправданим, раціональним та маючим статус знання. Оскільки всяка відповідь на подібні питання є предметом вивчення епістемології, то і відповідь на питання про виправданість, раціональність та статус знання основаного на досвіді переконання в існуванні Бога вивчається в контексті епістемології. В даній статті ми розглянемо деякі з розповсюджених в епістемології поглядів на природу виправдання, раціональності та знання та спробуємо оцінити з їх точки зору основане на досвіді переконання в існуванні Бога.

Коли ми ставимо питання про те, чи є певне переконання виправданим, раціональним, та  таким, що має статус знання, ми виходимо з того, що дане переконання існує і що існують умови, згідно з якими воно може вважатися, або не вважатися виправданим, раціональним, та таким, що має статус знання. Тобто наше переконання про те, що ми можемо дати певну оцінку переконанню, будується на інших переконаннях, згідно з якими це можливо зробити. Більш того: коли ми фактично робимо оцінку того чи іншого переконання, це відбувається в контексті якихось інших переконань. Наприклад, я можу бути переконаним, що бачу далеко попереду дерево. Але припустимо, що поруч зі мною знаходиться друг, у якого зір кращий, ніж у мене, і він стверджує, що там знаходиться не дерево, а лише його макет. Маючи переконання, що друг справді це сказав, що в нього зір кращий, ніж у мене, що я можу довіряти його свідоцтву та що деякі логічні і математичні твердження є істинними, я можу зробити висновок, що моє старе переконання було помилковим: далеко попереду немає дерева. Таким чином, я можу переконатися в його хибності. Ця та інші схожі ситуації говорять про те, що коли ми починаємо міркувати про пізнання, то це від початку відбувається з точки зору вже наявних у нас переконань.

Аналізуючи структуру своїх переконань ми можемо помітити, що вона має певну ієрархію. Зокрема, в її рамках одні переконання є основаними на інших. Наприклад, це може бути переконання в істинності математичної теореми. Але в структурі наших переконань є й такі переконання, які не основані на інших переконаннях і в той же час здаються істинними в контексті досвіду. Наприклад, це переконання в тому, що ми маємо певні переконання, що ми переживаємо досвід з точки зору від першої особи, що деякі прості логічні та математичні твердження є істинними тощо. Існують й переконання, сформовані шляхом, який межує між досвідом та умовиводом: наприклад, коли на підставі досвіду суб’єкт фіксує деяке положення речей, а потім без формулювання явного умовиводу певним чином класифікує його.

Серед переконань, які нам здаються істинними в контексті досвіду, є й такі, які виражають в собі впевненість в наявності або відсутності статусу виправдання, раціональності та знання у деяких інших переконань. Наприклад, багато хто сказав би, що просто очевидно, що наше переконання в тому, що завтра зійде сонце, або переконання в тому, що навколишній світ складається з великої кількості індивідуальних об’єктів, є виправданими, раціональними та такими, що мають статус знання. Може виникнути питання про те, як можна пояснити це відчуття очевидності. Відповідь на нього можуть дати деякі з міркувань філософа Майкла Г’юмера^[2]. Він пише, що багато з понять формуються у свідомості людини в результаті спроби описати якісь реальні речі. В результаті, коли людина має справу з різними положеннями речей, в неї може виникнути інтуїція, яка буде вказувати, під яке поняття вони підпадають. Це стосується і понять виправдання, раціональності та знання: інтуїція дозволяє на рівні очевидності зрозуміти, які переконання під них підпадають. Після виконання такої класифікації надалі людина зможе просто на рівні очевидності фіксувати наявність у відповідних переконань статусу виправдання, раціональності та знання.

Виходячи з написаного, деякі переконання можуть вважатися маючими статус виправдання, раціональності та знання виходячи з простої очевидності. І серед людей є такі, що відносять до їх числа основане на досвіді переконання в існуванні Бога. Вони можуть вважати, що основане на досвіді переконання в існуванні Бога настільки ж очевидно є виправданим, раціональним та маючим статус знання, як і основане на досвіді переконання в існуванні навколишнього світу. Для початку така оцінка здається цілком справедливою. Але що саме робить ці переконання маючими такий статус? Відповідаючи на це питання спочатку слід сказати, що значна кількість понять існують в свідомості людини як спосіб позначення певних речей, а не як точний спосіб відображення їх характеристик. Часто це призводить до того, що людина може вказати на речі, які підпадають під ці поняття, перерахувати деякі їх властивості, але не може дати вичерпного визначення їх понять. Щоб дати таке визначення, необхідно провести аналіз характеристик цих речей. Це стосується і понять «виправдання», «раціональність» та «знання». Для розуміння їх змісту треба проаналізувати переконання, які ми фактично позначаємо цими поняттями. Цей підхід до розуміння умов виправдання, раціональності та знання має назву «партикуляризм». Надалі ми спробуємо зрозуміти більш детально умови виправданих, раціональних та маючих статус знання переконань та більш досконало оцінити з їх точки зору основане на досвіді переконання в існуванні Бога. Спочатку зупинимось на понятті виправданого переконання.

Аналізуючи різні переконання, які нам здаються виправданими, ми можемо помітити, що одна з загальних характеристик, яка їх поєднує – це те, що вони були сформовані шляхом, в певному сенсі спрямованим на формування істинних переконань. Але існує два напрямки розуміння цього твердження. Один носить назву «інтерналізм» і передбачає, що умови прагнення до істини є «внутрішніми» по відношенню до суб’єкта та включають в себе роботу з даними, доступними йому з точки зору від першої особи. Інший носить назву «екстерналізм» та передбачає, що умови прагнення до істини є «зовнішніми» у відношенні до суб’єкта і включають в себе певні характеристики його пізнавальних процесів та навколишнього середовища. Надалі ми пояснимо ці точки зору більш детально та проведемо в їх контексті оцінку основаного на досвіді переконання в існуванні Бога.

З точки зору інтерналізму всі доступні з точки зору від першої особи дані, що вказують на істинність деякого положення речей, є тим, у відповідності з чим треба формувати переконання для того, щоб вони були націленими на істину та виправданими. Але які дані з точки зору від першої особи доступні людині? Шляхом самоаналізу людина може звернути увагу на те, що деякі переконання здаються їй істинними в контексті інших переконань. Тобто одна група переконань вказує на істинність іншої групи переконань. Переконання, які вказують на істинність інших переконань, є доступними з точки зору від першої особи даними, що вказують на істинність деякого положення речей. Отже, вони є тим, у відповідності з чим треба формувати переконання для того, щоб вони були націленими на істину і виправданими. Одна з теорій виправдання з точки зору інтерналізму передбачає, що всі переконання стають виправданими лише в такий спосіб. З точки зору прихильників цієї теорії для обґрунтувати виправданості деякого переконання, треба вказати на інші переконання, які вказують на його істинність – тобто логічно вивести це переконання з інших переконань, що виступають в ролі його передумов. Але після цього можна в аналогічний спосіб спробувати виправдати й ці передумови, а потім передумови цих передумов, передумови передумов цих передумов тощо. Таким чином здається, що процес виправдання переконань може тривати потенційно нескінченно довго. У зв’язку з цим цей погляд на природу виправдання отримав назву «інфінітизм» – від слова «infinite», що значить «нескінченність».

Як може виглядати використання інфінітизму на практиці? Розглянемо приклад. Припустимо, я переконаний в тому, що у дворі мого будинку росте дерево. Це переконання буде виправданим якщо я вкажу на передумови, з яких воно логічно слідує та підстави вважати ці передумови істинними. В якості цих передумов можуть виступати наступні: «все, що я сприймаю за допомогою зору в нормальних умовах, зазвичай у мене є підстави вважати існуючим» та «дерево у дворі мого будинку є тим, що я сприймаю за допомогою зору в нормальних умовах». Але якими є підстави вважати виправданим переконання в виправданості цих передумов? Це повинні бути інші переконання. Наприклад, переконання «все, що я сприймаю за допомогою зору в нормальних умовах, зазвичай у мене є підстави вважати існуючим» я міг би обґрунтувати індуктивним шляхом посилаючись на те, що мій зір, як правило, проявляє свою надійність в нормальних умовах. Переконання ж «дерево у дворі мого будинку є тим, що я сприймаю за допомогою зору в нормальних умовах» я міг би обґрунтувати за допомогою інших двох переконань: «все, що являється в моєму досвіді з точки зору від першої особи, є тим, що я сприймаю за нормальних умов» та «дерево в дворі мого будинку є тим, що являється в моєму досвіді з точки зору від першої особи». Такий процес обґрунтування можна продовжувати й далі, тим самим показуючи виправданість певних переконань, їх передумов, передумов цих передумов тощо. І такого роду обґрунтування можна використати й з метою показати, що основане на досвіді переконання в існуванні Бога є виправданим. Людина могла б вважати переконання «Бог існує» виправданим на підставі того, що воно логічно слідує з переконань «все, що є змістом досвіду з точки зору від першої особи з високою ймовірністю відповідає дійсності» та «Бог є змістом досвіду з точки зору від першої особи». В свою чергу в основі переконання «все, що є змістом досвіду з точки зору від першої особи з високою ймовірністю відповідає дійсності» може бути обґрунтованим індуктивно на підставі того, що в великій кількості індивідуальних випадків досвід відкривав людині дійсне положення речей. А переконання «Бог є змістом досвіду з точки зору від першої особи» може бути основаним на переконаннях «все, що входить в феноменологію, на яку спрямована свідомість суб’єкта є змістом досвіду з точки зору від першої особи» та «Бог є тим, що входить в феноменологію, на яку спрямована свідомість суб’єкта». Таким чином, здається, що з точки зору інфінітизму основане на досвіді переконання в існуванні Бога може бути не менш виправданим, ніж моє основане на досвіді переконання в тому, що в дворі мого будинку росте дерево.

Розглянемо інший погляд на природу виправдання з точки зору інтерналізму. Як вже зазначалося, деякі переконання здаються основаними на більш фундаментальних переконаннях, в той час як інші не є основаними на інших переконаннях, але здаються просто очевидно істинними в контексті досвіду. При цьому, розглядаючи шляхом самоаналізу структуру переконань, ми можемо помітити, що її ієрархія починається з основаних на досвіді переконань, на фундаменті яких прямо чи дотично будуються інші переконання: вони слідують або прямо з основаних на досвіді переконань, або з переконань, які входять в ієрархію, в основі якої лежать основані на досвіді переконання.

Виникає питання: як з описаної точки зору можна зрозуміти ідею виправдання? Як вже зазначалося, в контексті інтерналізму всі доступні з точки зору від першої особи дані, що вказують на істинність деякого положення речей, є тим, у відповідності з чим треба формувати переконання для того, щоб вони були націленими на істину та виправданими. Виходячи з написаного повинно бути очевидним, що не лише переконання, а і зміст досвіду є доступними з точки зору від першої особи даними, що вказують на істинність деякого положення речей. А отже, не лише переконання, а і досвід є тим, у відповідності з чим треба формувати переконання для того, щоб вони були націленими на істину та виправданими. З урахуванням цього, ми можемо більш точно сформулювати критерії виправданості основаних на досвіді переконань. Як ми вже писали, всяке переконання, яке є підстави вважати хибним, є переконанням, на хибність якого вказують інші переконання. Але якщо у суб’єкта немає підстав вважати основане на досвіді переконання таким, на хибність якого вказують інші переконання, то воно не буде таким, яке є підстави вважати хибним. За таких умов виходить, що дані досвіду будуть найбільш вагомим джерелом оцінки цього переконання, які вказують на його істинність. Оскільки всяке переконання, яке сформоване таким чином, щоб відповідати тому, на що вказують доступні дані, є сформованим в умовах прагнення до істини та виправданим, а основане на досвіді переконання, про яке йдеться мова, є переконанням, яке сформоване таким чином, щоб відповідати тому, на що вказують доступні дані, то воно є переконанням, сформованим в умовах прагнення до істини та виправданим. Ми можемо узагальнити написане, сказавши, що всяке переконання, яке здається істинним на підставі досвіду і яке немає достатніх підстав вважати хибним, є виправданим.

Отже, переконання, які не слідують з інших переконань, можуть бути виправданими на підставі досвіду. Такі переконання називають базовими переконаннями. Виправдані на підставі умовиводів переконання називаються не базовими. Джерелом їх виправдання є логічне слідування з базових переконань, або тих переконань, що логічно правильним способом обґрунтовані в рамках ієрархії переконань, основаної на базових переконаннях. Описана точка зору на природу виправдання носить назву «фундаціоналізм».

Одна з версій фундаціоналізму носить назву «класичний фундаціоналізм». Вона передбачає, що базові переконання обмежені переконаннями щодо змісту досвіду, який в даний момент переживає суб’єкт, та переконань на кшталт переконання в істинності простих логічних та математичних тверджень. Виходячи з написаного вище, не маючи підстав для сумніву в таких переконаннях суб’єкт буде виправданий в їх прийнятті. Не базові ж переконання повинні бути виправданими на підставі базових. Наприклад, переконання в тому, що існує об’єктивний світ, не є переконанням щодо змісту досвіду суб’єкта, або переконанням в істинності простих логічних та математичних тверджень, то таке переконання не є базовим. Але таке переконання може бути обґрунтованим в контексті базових переконань та розглядатися в якості виправданого не базового переконання. Як саме це можливо? Як пише Тімоті Макгрю, подібні не базові переконання можуть розглядатися як найбільш вірогідне, а отже і націлене на істину, пояснення досвіду, формуючого базові переконання^[3]. Ми могли б сформувати основне положення ідеї сприйняття об’єктивного навколишнього світу таким чином: всі явлені в досвіді об’єкти, які є образами об’єктивного положення речей, представляють собою явлені в досвіді об’єкти, які неможливо змінити силою думки на протязі необмеженої кількості часу. Якщо припустити, що образ мого робочого стола в моєму досвіді є явленим в досвіді об’єктом, який є образом об’єктивного положення речей, то можна зробити висновок, що образ мого робочого стола в моєму досвіді є неможливо змінити силою думки на протязі необмеженої кількості часу. І цей висновок є правильним. В той час як я можу силою думки змінювати різні речі в своїй свідомості, які я просто уявляю, я не можу цього зробити з образом свого робочого стола. У відповідності з принципами теорії ймовірностей, які можуть розглядатися в якості основаних на виправданих базових переконаннях, цей факт підвищує ймовірність гіпотези, що образ мого робочого столу в моїй свідомості відображає об’єктивне положення речей. Дане переконання сформоване шляхом, націленим на відкриття істини, а отже є виправданим. Те саме можна сказати й про багато інших об’єктів. Таким чином з точки зору класичного фундаціоналізму можна досить легко обґрунтувати об’єктивність світу. Це відбувається логічно коректним способом на підставі виправданих базових переконань, що, як вже зазначалось, задовольняє умовам виправдання в рамках умовиводів.

Отже, в рамках класичного фундаціоналізму можна обґрунтувати об’єктивність світу на підставі того, що відповідна теорія правильно пояснює певні факти досвіду. Але таким же шляхом в контексті класичного фундаціоналізму можна обґрунтувати і основане на досвіді переконання в існуванні Бога. Слідуючи способу аргументації Квана Кай-мана^[4], ми можемо сформулювати свого роду теорію, яка передбачає існування Бога та здатна пояснювати різні факти досвіду людей. Цю теорію можна сформулювати приблизно так: всяке сприйняття Бога є сприйняттям деяких властивостей Бога. Якщо припустити, що деякі екземпляри досвіду є сприйняттям Бога, то деякі екземпляри досвіду є сприйняттям деяких властивостей Бога. Про які властивості йде мова? Бог є максимально добрим, всемогутнім, є особистістю, не має фізичних властивостей, є більш фундаментальним, ніж всі інші існуючі об’єкти тощо. Отже, якщо Бог сприймається деякими людьми, то як мінімум деякі з цих властивостей повинні бути частиною їх досвіду. І це дійсно так: як пише Кван Кай-ман, в різних релігіях і культурах можна зустріти людей, які свідчили та свідчать, що мали досвід сприйняття різних властивостей Бога. Одні люди відчували присутність нефізичної особистості, інші присутність могутньої та доброї особистості. Деякі люди свідчили, що відчували, що фізичний світ залежить від деякої більш фундаментальної та доброї по своїй природі реальності тощо. У відповідності з теорією ймовірності ми могли б сказати, що факт наявності в різних людей такого досвіду підвищує ймовірність теорії сприйняття Бога. Таким чином, люди, які мають досвід переживання Бога, можуть в описаний спосіб аргументувати, що їх досвід та схожий досвід інших людей найвірогідніше є дійсно досвідом сприйняття Бога. Таке переконання буде не базовим, а оскільки воно буде основаним на правильних умовиводах, які беруть початок з виправданих базових переконань, то їх можна вважати й виправданими. Слід також додати, що навіть люди, які не мають досвіду переживання Бога, можуть мати виправдане переконання в його існуванні на підставі описаних вище умовиводів.

Ще одна форма фундаціоналізму носить назву «помірний фундаціоналізм». На відміну від класичного фундаціоналізму вона передбачає, що серед базових переконань можуть бути не лише переконання про зміст власного досвіду та істинність різних логічних, математичних та інших такого роду тверджень, а й будь-які основані на досвіді переконання. З точки зору помірного фундаціоналізму критерієм виправданості базових переконань є сформульований раніше принцип, згідно з яким всяке основане на досвіді переконання, яке немає достатніх підстав вважати хибним, є виправданим. Отже, якщо деякі люди на підставі досвіду відчувають, що навколишній світ є об’єктивним та не мають достатніх підстав в цьому сумніватися, то їх переконання в об’єктивності світу може бути базовим та виправданим. Щоб їх переконання в об’єктивності світу було виправданим, їм не обов’язково аргументувати об’єктивність світу описаним раніше способом. Як стверджували деякі епістемологи – наприклад Алвіна Плантінга^[5], – те ж саме може стосуватися і переконання в існуванні Бога. Людина може в рамках досвіду відчувати, що навколишній світ містить досконалу істоту – Бога. Якщо така людина не має достатніх підстав для сумніву в істинності такого переконання, дане переконання можна буде вважати виправданим та базовим.

Інший погляд на природу виправдання в рамках інтерналізму носить назву «когерентизм». Його можна зрозуміти наступним чином. Як було сказано вище, шляхом самоаналізу, який відбувається з точки зору від першої особи, ми можемо розглянути структуру своїх переконань. Когерентизм передбачає, що джерелом виправдання різних переконань, які ми можемо аналізувати таким чином, є їх зв’язок з іншими переконаннями, який називається когерентністю. Існують різні версії когерентизму і в їх рамках можуть даватися різні відповіді на питання щодо характеру такого зв’язку. Ми коротко розглянемо лише одну версію когерентизму – «холістичний когерентизм».

Холістичний когерентизм передбачає, що не існує переконань, виправданих без їх зв’язку з іншими переконаннями. Відповідно, якщо деяке переконання формується в контексті досвіду – це не є достатньою підставою вважати його виправданим. Між тим джерелом виправдання окремого переконання з цієї точки зору є його когерентність з системою всіх наявних переконань загалом. Можливо цю думку можна інтуїтивно зрозуміти, якщо порівняти її з картиною, різні елементи якої набувають певного сенсу в їх зв’язку з іншими її елементами. Таким же чином різні переконання можуть здатися маючими сенс в контексті багатьох інших переконань. І дійсно: як ми раніше зазначали, шляхом аналізу своїх переконань ми можемо помітити, що будь-яке переконання здається істинним або хибним у його відношенні до інших переконань, які не здаються хибними і, до того ж, здаються істинними. Причому наведені при обговоренні попередніх теорій виправдання приклади показують, що це стосується не лише переконань, основаних на умовиводах, а і переконань, основаних на досвіді. Здається, що навіть якщо деяке переконання формується в контексті досвіду, на його виправданість вливатимуть зв’язки з іншими переконаннями. Наприклад, раніше ми описували ситуацію, коли основане на досвіді переконання в тому, що попереду знаходиться дерево, може здатися хибним в контексті інших переконань. Але ми також описали ситуації, в рамках яких дещо, що здається істинним в контексті досвіду – як-от об’єктивність світу, – може отримати високу ймовірність шляхом поєднання з деякими іншими переконаннями (математичні переконання та переконання щодо змісту свого досвіду). Загалом може здатися схожим на правду, що якщо всі доступні нам з точки зору від першої особи дані представляють собою переконання, то, приймаючи ту картину світу, яка здається маючою місце в контексті зв’язку між ними, ми будемо приймати саме те, на що вказують доступні нам дані. А отже ми будемо формувати переконання в умовах прагнення до істини, тим самим маючи підстави вважати їх виправданими.

Поняття когерентності включає в себе різні види зв’язків між переконаннями. Лоуренс Бонжур наводить наступний список: логічна несуперечливість, вірогідністна несуперечливість, логічні зв’язки між переконаннями та системами переконань, уніфікація в рамках певного пояснювального правила^[6]. В даний момент предметом нашого інтересу є уніфікація в рамках певного пояснювального правила. Вона представляє собою закономірне поєднання певними логічними зв’язками багатьох переконань в рамках загального правила, вираженого певним переконанням. Прикладами такої уніфікації є закони природи, які дозволяють знайти дещо спільне між різноманітними явищами в природі та звести їх до одного простого правила. Але уніфікації такого роду є і в філософії. Вище ми, наприклад, при розгляді класичного фундаціоналізму показали, яким чином різні факти нашого досвіду можна звести до простого правила, яке лежить в основі гіпотези об’єктивності світу. Такого роду уніфікацію можна сформулювати і в контексті холістичного когерентизму: ми могли б стверджувати, що наше переконання в існуванні об’єктивного світу шляхом уніфікації є когерентним з великою кількістю наших переконань щодо змісту нашого досвіду. Це стало б для нас підставою вважати, що переконання в об’єктивності світу є виправданим. Але теж саме ми можемо сказати і щодо переконання в існуванні Бога. Як ми вже аргументували раніше при обговоренні класичного фундаціоналізму, гіпотеза про сприйняття Бога дозволяє пояснити окремі екземпляри досвіду людей, що підвищує ймовірність її правильності. В контексті холістичного когерентизму людина, яка має досвід переживання Бога, могла б сказати, що її переконання в тому, що Бог являє себе різним людям, є шляхом уніфікації когерентним з її переконанням про переживання собою певного досвіду та великою кількістю переконань, які описують схожий досвід інших людей. Таким чином, переконання цієї людини в тому, що Бог явив себе в її досвіді та досвіді інших людей, можна вважати виправданим в рамках холістичного когерентизму. A fortiori це також є підставою вважати виправданим переконання в існуванні Бога.

Остання теорія виправдання, яку ми розглянемо в контексті інтерналізму, – це фундгерентизм^[7]. Вона поєднує в собі фундаціоналізм та когерентизм і може здатися більш переконливою, ніж окремо взяті фундаціоналізм та когерентизм. На відміну від когерентизму, вона передбачає, що базові переконання, виправдані досвідом, існують. І це здається слушною думкою. Розглянемо інтроспекцію – досвід, який показує суб’єкту зміст його переживань з точки зору від першої особи. Такий досвід вважається джерелом невиправних переконань – таких, які не можуть бути хибними. Неможливість хибності таких переконань пов’язана з самою природою інтроспективного досвіду, яка передбачає, що переживання є частиною самого суб’єкта і є доступними йому безпосередньо в такому вигляді, в якому вони існують насправді. Це дозволяє суб’єкту безпомилково судити про зміст своїх переживань. З урахуванням цього формування переконань на підставі інтроспективного досвіду – це формування переконань в умовах, націлених на істину. Тому інтроспективний досвід може вважатися джерелом виправданих переконань. Але якщо когерентизм істинний, то переконань, виправданих на підставі досвіду, не існує. Отже, когерентизм хибний. Але з іншого боку, як ми вже показували, когерентність може впливати на оцінку різних наших переконань – навіть деяких переконань, основаних на досвіді. Тому здається, що й міркування когерентності можуть бути шляхом до виправданих переконань. Отже, здається, що є сенс визнати, що джерелом виправданих переконань можуть бути як досвід, так і когерентність. Як саме це може виглядати на практиці? Оскільки ми визнаємо, що існують базові переконання, основані на досвіді, то можемо сказати, що пізнання починається з досвіду. Досвід буде достатньою підставою, щоб зробити вклад в виправдання деяких переконань. Але разом з цим ці переконання можуть утворювати певні зв’язки один з одним. І такі зв’язки – когерентність, – можуть також робити вклад в виправданість переконань. Таким чином, можливо, щоб людина, наприклад, переконалась в об’єктивності світу просто на підставі досвіду. Але потім вона може підсилити це переконання додатково за допомогою міркувань когерентності, які нами вже були викладені раніше. Схожим чином, як ми вже показали раніше при обговоренні помірного фундаціоналізму, досвід може дати людині підстави вважати, що Бог існує. Але якщо людина додатково сформулює в термінах когерентизму описану раніше теорію сприйняття Бога, яка пояснює як її досвід, так і схожий досвід інших людей, то це буде служити додатковим виправданням переконання в існуванні Бога. Таким чином, в рамках фундгерентизму людина може мати виправдане переконання в існуванні Бога як на підставі досвіду, так і на підставі міркувань когерентності.

Тепер звернемося до виправдання з точки зору екстерналізму. Ми не маємо змоги зараз розглядати різноманіття всіх теорій виправдання з точки зору екстерналізму і розглянемо лише одну, яку вважаємо найпростішою: реліабілізм.

Реліабілізм передбачає, що виправданим є переконання, сформоване надійним процесом формування переконань – таким, який формує істинні переконання частіше, ніж хибні. Але як саме можна оцінити з точки зору такої теорії наші основні способи формування переконань, такі як досвід та логічні умовиводи? Це можна зробити, якщо використовувати якусь з теорій виправдання з точки зору інтерналізму як більш фундаментальну, а теорію виправдання з точки зору екстерналізму як менш фундаментальну^[8]. Наприклад, людина може керуватися міркуваннями помірного фундаціоналізму як більш фундаментальними. Може бути так, що людина буде на підставі досвіду відчувати, що загалом зазначені вище процеси формування її переконань є надійними. Не маючи підстав вважати це переконання хибним, вона буде мати підстави вважати його виправданим. Або інший варіант: людина може на підставі досвіду своїх спогадів мати переконання в тому, що її досвід та логічні умовиводи показували себе як надійні в різних обставинах. Не маючи підстав вважати ці переконання хибними, вона матиме підстави вважати їх виправданими. А з цих переконань зможе зробити індуктивний висновок про загальну надійність своїх досвіду та логічних умовиводів. Це дасть підстави вважати виправданим основане на цьому висновку переконання. Отже, людина матиме виправдане з точки зору інтерналізму переконання в надійності зазначених процесів формування своїх переконань. Як наслідок, вона матиме й виправдане з точки зору інтерналізму переконання в тому, що вони є джерелом виправданих переконань з точки зору екстерналізму. Але якщо людина має підстави вважати, що загалом її досвід та логічні умовиводи є надійними, вона матиме й підстави вважати, що процес, який сформував в ній на підставі досвіду переконання в існуванні Бога, також є надійним. Як наслідок, з точки зору інтерналізму людина буде мати виправдане переконання в тому, що її основане на досвіді переконання в існуванні Бога є виправданим з точки зору екстерналізму. За визначенням таке переконання може вважатися базовим з точки зору фундаціоналізму.

Ми показали, що переконання в існуванні Бога може бути виправданим з точки зору різних теорій виправдання. Тепер розглянемо питання про його раціональність. Аналізуючи наявні у нас переконання ми можемо виявити, що вважаємо що досить часто використовуємо поняття «раціональність» у відношенні до переконань в близькому, або навіть в тому ж сенсі, що й поняття «виправдання». Наприклад, здається очевидним, що сформованість переконання в умовах прагнення до істини можна розглядати як в якості умови виправдання, так і в якості умови раціональності переконання. Якщо це так, то показавши вище, що основане на досвіді переконання в існуванні Бога може бути виправданим ми також дали підстави вважати, що воно є і раціональним в близькому сенсі. Втім слід зазначити, що епістемологи іноді використовують слово «раціональність» і в інших сенсах, які не тотожні виправданню. Наприклад, згідно з Робертом Ауді раціональним є переконання, яке має певні підстави, однак не настільки вагомі, щоб зробити його виправданим^[9]. Очевидно, що з цієї точки зору не кожне раціональне переконання є виправданим, але кожне виправдане переконання є раціональним. Тому якщо основане на досвіді переконання в існуванні Бога виправдане, то воно і раціональне. Вище ми показали, що таке переконання може бути виправданим. Отже, воно може вважатися й раціональним в зазначеному сенсі. Є й інші способи розуміння раціональності, які ми не згадали^[10]. Втім написаного достатньо, щоб показати що основане на досвіді переконання в існуванні Бога, може бути раціональним в певних сенсах раціональності.

Нарешті, розглянемо поняття знання. Аналізуючи структуру наших переконань ми можемо виявити, що називаємо знаннями переконання, яке є істинним та має статус підтвердження. Ключовим в понятті «знання» є поняття «підтвердження». Воно позначає процес, який поєднує формування переконання з його істинністю. І фактично якщо переконання є підтвердженим, то воно має статус знання. Однак яка саме природа підтвердження? Відповідь на це питання претендують дати різні теорії виправдання. В даний момент не існує загальноприйнятого погляду на те, яка саме з теорій виправдання є джерелом підтвердження, а, отже, і знання. Хоча є деякі гарні кандидати. В будь-якому випадку, якщо основані на досвіді переконання в існуванні Бога можуть бути виправданими в рамках основних теорій виправдання, то тоді якщо якась з них містить опис умов, достатніх для знання, то є підстави вважати, що основане на досвіді переконання в існуванні Бога також може мати статус знання. Наприклад, якщо реліабілізм – гарний кандидат на статус підтвердження, а отже і знання, то тоді, якщо основане на досвіді переконання в існуванні Бога є виправданим з точки зору реліабілізму, то воно має і статус знання.

Таким чином, основане на досвіді переконання в існуванні Бога може бути виправданим, раціональним та маючим статус знання.