Як апологетика допомагає пережити непрості часи

Дехто навіть каже, що «горе – як дикий звір». На кожну людину воно впливає по-різному. Горе – це почуття печалі, яке людина відчуває, коли переживає якусь втрату. Найчастіше ця втрата асоціюється з тими, у кого пішли з життя близькі люди. Однак також горе може бути пов'язано з втратою роботи, дружби, хобі чи посади.

Переживаючи втрату у своєму особистому житті, я з подивом виявив, наскільки корисною виявляється апологетика у складні часи. Апологетика – тобто захист християнської віри – може здатися малоймовірним союзником у справі допомоги в разі важкої втрати і психо-духовних проблем, оскільки багато хто асоціює її з більш інтелектуальними напрямками християнської віри. Проте апологетика може допомогти людині впоратися з горем трьома конкретними способами.

Апологетика дає стабільність під час скорботи

По-перше, апологетика може дати стабільність під час горя. Коли людина переживає втрату, їй може здаватися, що її світ непоправно змінився. І в певному сенсі так воно і є. Втрата близької людини викликає почуття, яке деякі консультанти з питань горя називають «новою нормою». Тобто йдеться про безперервність життя без фізичної присутності коханої людини.

Хоча апологетика і не може відшкодувати біль, якого зазнає людина, вона може запропонувати конкретні докази християнської віри, які залишаються незмінними попри життєві зміни. Наприклад, вивчення воскресіння і досвіду клінічної смерті зміцнили мою віру в небеса. Ці аргументи переконують мене в тому, що Христос переміг смерть, і тим самим гарантує, що життя триває у вічності. Мої богословські дослідження вказують на те, що той самий Бог, Який приніс перемогу над смертю, залишається тим самим «учора, і сьогодні, і навіки» (Євр. 13:8). Коли здається, що світ перевернувся з ніг на голову, апологетика і богослов'я можуть дати відчуття безпеки.

Після того як мені стало зле на кораблі в Атлантиці через сильну морську хитавицю, саме вигляд маяка Оук-Айленд врешті-решт полегшив мою нудоту. Маяк був як Північна зірка, точка опори серед хаосу в цей момент. Так і апологетика може запропонувати нам якір у морі хаосу.

Апологетика дає безпеку в часи скорботи

По-друге, апологетика дає безпеку в часи скорботи. Тут під безпекою мається на увазі посилення віри. Апологетика покликана зміцнити віру людини. Мета апологета – привести віруючих до глибшої віри, а скептикам дати привід повірити.

Коли ми втрачаємо близьку і дорогу нам людину, наш світ перевертається з ніг на голову. Ми можемо замислитися над питанням, чому Бог допустив, щоб таке трапилося, і тим самим вступити у сферу теодицеї (чому люблячий Бог допускає зло у світі). Якщо залишити це питання невирішеним, людина може відчувати емоційні сумніви.

Хоча апологетика не може гарантувати, що людина ніколи не буде відчувати емоційних сумнівів, вона може забезпечити її кращими інструментами, щоб впоратися з емоційними сумнівами, якщо вони виникнуть. У поєднанні з міцним систематичним богослов'ям людина зможе краще довіряти Богові в невизначених ситуаціях життя.

Консультант із питань скорботи Девід Кесслер одного разу сказав: «Людські істоти скоріше почуваються винними, ніж безпорадними». Він продовжує: «Почуття провини, яке ви відчуваєте під час горя, виникає через переконання, що ви могли б бути поруч і не допустити цього. Почуття провини можна позбутися, якщо знайти в собі співчуття до самого себе і зрозуміти, що ви не контролюєте ситуацію і, можливо, ніколи не контролювали». Безпорадність – це пігулка, яку важко проковтнути. Я не можу передати словами, скільки разів, працюючи в хоспісі, я почувався пригніченим безпорадністю.

Проте, коли ми знаємо, що є Той, хто контролює ситуацію, і що цей Той – доброзичливий, співчутливий і вірний Друг, то переживання горя стає набагато легшим. Це не означає, що апологетика дає вичерпну відповідь, чому ті чи інші речі відбуваються саме так, як вони відбуваються. Ніхто, крім Самого Бога, не зможе відповісти на це питання. Але вона зміцнює віру в Того, Хто зберігає таке всеосяжне знання.

Апологетика дарує спокій у часи скорботи

Нарешті, апологетика дарує нам спокій за часів скорботи, особливо тим, хто втратив близьких унаслідок смерті. Як уже зазначалося раніше, вивчення воскресіння Ісуса переконує нас у тому, що смерть переможена і що існує загробне життя. Дослідження досвіду клінічної смерті показують, яким може бути цей досвід у проміжному стані.

Прийшовши в хоспіс із цими знаннями, я зміг побачити деякі речі в переході людини у вічність, які в іншому разі я міг би пропустити. Саме тому, коли людина втрачає близьку й дорогу для неї людину, подібні аргументи дають скорботним спокій щодо загробного життя, який неможливо отримати жодним іншим способом. Якщо в людини є впевненість у вічному житті на небесах із Богом через Христа, то навіть смерть втрачає своє жало (1 Кор. 15:55).