Християнський релігійний досвід

Наприклад, аналітичний філософ Річард Суінберн формулює аргументи на користь існування Бога^[1], а потім захищає тезу, що існування Бога передбачає істинність різних християнських доктрин^[2]. З іншого боку, історик Ніколас Том Райт стверджує, що істинність деяких християнських доктрин має сенс в контексті певних даних історії^[3]. Деякі люди основують свої християнські переконання на підставі таких аргументів. Але схоже на правду, що більшість людей, які мають християнські переконання, не знайомі з такими аргументами і основують свій світогляд на інших причинах. Як мінімум в деяких випадках (можливо, таких навіть більшість) такою причиною є досвід з точки зору від першої особи. В даній статті ми збираємося розглянути питання про те, чи може такий досвід бути джерелом християнських переконань, які б можна було вважати виправданими, раціональними та маючими статус знання. Оскільки всяка відповідь на подібні питання є предметом вивчення такої дисципліни, як епістемологія, то й відповідати на питання щодо того, чи є зазначені переконання виправданими, раціональними та маючими статус знання ми будемо в контексті епістемології.

Коли ми розмірковуємо щодо наших переконань та їх статусу, це відбувається в контексті досвіду з точки зору від першої особи шляхом самоаналізу. Такий самоаналіз дозволяє зрозуміти, що наша структура переконань має вигляд вертикальної ієрархії. В її основі лежать переконання, які не основані на інших переконаннях, але при цьому здаються просто очевидно істинними. Прикладом таких переконань є переконання про зміст своїх же психічних станів, істинність певних простих логічних та математичних тверджень тощо. Деякі інші наші переконання є основаними на умовиводах, передумови яких або представляють собою ті очевидно істинні переконання, що лежать в основі нашої структури переконань, або є висновком з іншого умовиводу чи послідовності умовиводів, які беруть початок з переконань, що лежать в основі ієрархії переконань. Наприклад, переконання в тому, що певне явище має пояснення, може шляхом умовиводу основуватися на переконанні в тому, що воно існує і переконанні в тому, що всяке існуюче положення речей має пояснення. Третій спосіб формування переконань є проміжним між двома попередніми: сформовані ним переконання здаються тлумаченням певного досвіду з точки зору від першої особи, яке відбувається без явного формулювання умовиводів. Прикладом сформованих таким чином переконань є класифікація явлених в досвіді положень речей як екземплярів деякого класу – скажімо, може здаватися істинним, що певний зміст досвіду являє суб’єкту об’єкт, який можна ідентифікувати як їжака, але така ідентифікація відбувається без формулювання умовиводів.

Шляхом самоаналізу людина може помітити, що на рівні простої очевидності ідентифікує певні переконання як такі, що є виправданими, раціональними та маючими статус знання. Наприклад, це справедливо щодо переконання в існуванні об’єктивного навколишнього світу, наявності свідомості в інших людей, існуванні певних подій минулого тощо. При цьому людина може не знати як правильно визначити поняття «виправдання», «раціональність» та «знання». Але яким чином тоді для неї може бути очевидним, що деякі переконання підпадають під ці поняття? На це питання можна відповісти наступним чином. Як пише філософ Майкл Г’юмер^[4], людина живе в лінгвістичному середовищі, в рамках якого склалася практика певного способу використання тих чи інших слів. Досить часто в такому середовищі нові слова вивчаються не шляхом запам’ятовування їх визначень, а шляхом спостереження за тим, у відношенні до яких об’єктів їх використовують. В результаті в свідомості людини різні слова можуть закріпитися за поняттями про ці об’єкти навіть якщо вона не знає точного визначення цих понять. Наприклад, людина може знати у відношенні до яких об’єктів зазвичай використовується слово «двигун», але при цьому не знати як правильно визначити поняття, під яке підпадають ці об’єкти. Це стосується і таких слів, як «виправдання», «раціональність» та «знання». В контексті свого лінгвістичного середовища людина може зрозуміти у відношенні до яких переконань використовуються ці слова навіть якщо не буде знати як правильно визначити, що саме в цих переконаннях ідентифікується як властивість виправдання, раціональності та знання. Після цього вона буде на рівні очевидності розуміти, що певні переконання мають ці властивості.

Деякі люди шляхом самоаналізу можуть помітити, що на рівні очевидності вважають виправданими, раціональними та маючими статус знання не лише переконання в існуванні об’єктивного навколишнього світу, певних подій минулого тощо, а і переконання в істинності християнства. Така оцінка у випадку з християнськими переконаннями здається не менш послідовною, ніж у випадку і з будь-якими іншими переконаннями. Але в контексті дослідницького інтересу має сенс проаналізувати, що саме є джерелом зазначеної очевидності. Для цього треба проаналізувати конкретні приклади переконань, які класифікуються як виправдані, раціональні і маючі статус знання, та знайти між ними ті загальні риси, які корелюють з такою класифікацією. Зробивши це ми зможемо розглянути питання про те, яким шляхом християнські переконання повинні бути сформованими щоб мати властивості, достатні для того щоб вважатися виправданими, раціональними та маючими статус знання. Надалі ми зробимо перелічене.

Загальна риса переконань, які здаються виправданими, – це їх сформованість шляхом, який певним чином націлений на істину. Але дане твердження можна розуміти різними способами. Деякі переконання здаються націленими на істину в тому сенсі, що вони сформовані шляхом послідовного врахування суб’єктом доступних йому з точки зору від першої особи даних. Інші переконання здаються виправданими, оскільки сформовані процесом, структура якого правильним чином націлена на формування істинних переконань. Перший спосіб розуміння виправдання дав початок підходу під назвою «інтерналізм», другий – підходу під назвою «екстерналізм».

Інтерналізм передбачає, що на виправданість переконання впливає те, як суб’єкт взаємодіє з доступними йому з точки зору від першої особи даними. Але які дані йому доступні? Якщо висловлюватися абстрактно, то йому доступні видимості – досвід з точки зору від першої особи, в рамках якого здається, що дещо відповідає дійсності. Видимості можуть вказувати на істинність або хибність тієї чи іншої пропозиції. Переконання, які формуються у відповідності з тим, на істинність або хибність чого вказують видимості, є сформованими в умовах відповідності доступним даним, а отже є виправданим.

Висловлюючись більш конкретно можна сказати, що існуючі видимості діляться на три види у відповідності з відомими шляхом самоаналізу способами формування переконань, описаними раніше: деякі переконання здаються істинними в контексті видимості, яка показує, що їх обґрунтовують інші переконання, деякі переконання здаються істинними в контексті видимості без їх виводу з інших переконань і деякі переконання здаються істинними в контексті видимості, яка вказує на правильність певного способу тлумачення досвіду. Якщо певне положення речей здається суб’єкту істинним в контексті будь-якої з них, то це дає йому підстави для переконання в тому, що дане положення речей відповідає дійсності. Проте деякі інші видимості можуть давати суб’єкту й підстави вважати, що дане положення речей не відповідає дійсності. За таких умов переконання в існуванні даного положення речей буде відповідати доступним даним та виправданим якщо підстави на користь його існування переважають підстави проти його існування.

Таким чином можна сказати, що всяке переконання, на істинність якого вказують певні видимості, є виправданим за умови якщо інші видимості не дають достатніх підстав для сумніву в цьому. Наприклад, у відповідності з написаним можна сказати, що всяке переконання, яке здається істинним в контексті досвіду, є виправданим якщо у суб’єкта немає підстав для сумніву в ньому. Тому, якщо, скажімо, в контексті досвіду суб’єкту здається, що він має певні психічні стани, або що в минулому існували певні події, або що певні прості математичні твердження є істинними, то ці видимості дають йому підстави для прийняття відповідних переконань і при цьому дані переконання будуть виправданими, якщо він не має достатніх підстав для сумніву в їх істинності.

Переконання, що лежать в основі структури переконань і не основані на інших переконаннях, але при цьому є виправданими в контексті досвіду, називаються базовими. Існують також і виправдані переконання, які не є основаними безпосередньо на досвіді, але є основаними на правильних умовиводах чи тлумаченні досвіду. Такі переконання називаються не базовими. Цей погляд на природу виправдання отримав назву «фундаціоналізм».

Наведений опис природи виправдання в рамках інтерналізму можна доповнити ще деякими міркуваннями. В епістемології існує поняття когерентності, яким позначаються різні форми зв’язків між переконаннями^[5]. Існує точка зору, що когерентність грає велику роль в пізнанні не лише коли мова йде про переконання, основані безпосередньо на умовиводах, але й коли мова йде про базові переконання: міркування когерентності можуть збільшувати або зменшувати виправдання навіть базових переконань. Наприклад, людина може на підставі досвіду мати виправдане переконання про те, що вона бачила єгипетські піраміди. Але це переконання може отримати додаткове виправдання виходячи з міркувань когерентності. Всякий об’єктивно існуючий об’єкт, який сприймається людьми незалежно один від одного, є об’єктом, різні властивості якого потрапляють в досвід різних людей. Мова йде про різні властивості, адже різні люди можуть спостерігати об’єкт з різних ракурсів. Якщо припустити, що єгипетські піраміди, явлені в досвіді людини, є об’єктивно існуючими та такими, що сприймаються іншими людьми незалежно один від одного, то різні їх властивості потраплять в досвід різних людей. І такий висновок є істинним: досвід різних відображає різні властивості єгипетських пірамід, які вони бачили з різних ракурсів. У відповідності з теорією ймовірності це підвищує ймовірність гіпотези, що такі піраміди дійсно сприймались різними людьми. Таким чином можна сказати, що переконання людини в тому, що вона бачила єгипетські піраміди, в контексті теорії є когерентним з її переконанням про схожий досвід в різних інших людей. Така когерентність підвищує вірогідність сприйняття єгипетських пірамід цією людиною і є джерелом додаткового виправдання для її переконання в їх існуванні. Вклад в виправдання її переконання в існуванні єгипетських пірамід робить як особистий досвід, так і міркування когерентності. У зв’язку з існуванням подібних умовиводів фундаціоналізм у поєднанні з міркуваннями про значну роль когерентності пізнанні деякі філософи почали називати фундгерентизмом^[6].

Досвід та деякі міркування когерентності можуть лежати і в основі християнських переконань. Алвін Плантінга пише, що в таких обставинах, як читання Біблії, прослуховування проповіді тощо людина може зіштовхнутися з досвідом, який буде формувати в ній переконання, що твердження, які лежать в основі християнського вчення, є істинними^[7]. Вона може просто відчувати, що твердження на кшталт «Ісус є Сином Божим» є істинним і це буде схиляти її до відповідного переконання. Такий спосіб видимості може здатися дещо дивним і не схожим на інші види досвіду. Втім, те ж саме можна сказати і про багато з інших видів досвіду. Інтелектуальний досвід не схожий на чуттєвий досвід, чуттєвий досвід не схожий на естетичний тощо. Але поєднує різні види досвіду те, що всі вони представляють собою певну видимість з точки зору від першої особи, в рамках якої дещо здається істинним. І, як було показано вище, така видимість є джерелом виправданих переконань якщо немає достатніх підстав вважати їх хибними. За таких умов і видимість, в рамках якої основні положення християнства здаються істинними, робить вклад в виправдання християнських переконань. І якщо людина матиме такий досвід, при цьому не маючи достатніх підстав вважати сумнівним е, про що він говорить, її переконання в істинності основних положень християнства будуть виправданими на підставі цього досвіду не менш, ніж будь-які інші основані схожим чином переконання, які в неї немає підстав вважати хибними. Таким чином, переконання в істинності християнства може бути таким же виправданим як переконання в існуванні фізичного світу, подій минулого, свідомості в інших людей тощо.

Основані на досвіді християнські переконання деяких людей можуть також отримати додаткове виправдання виходячи з міркувань когерентності. Надалі ми проілюструємо це в контексті основаного на фактах релігійного досвіду аргументу на користь існування Бога та аргументу на користь втілення Бога в тілі людини з метою розділення з людьми їх страждань.

Всякий об’єктивно існуючий об’єкт, який сприймається людьми, є таким об’єктом, різні властивості якого відображаються в досвіді цих людей. Припустимо, що Бог є об’єктивно існуючим об’єктом, який сприймається людьми. Отже, Бог є таким об’єктом, різні властивості якого – такі як фундаментальність у відношенні до всіх інших існуючих речей, доброта, всемогутність тощо, – відображаються в досвіді цих людей. Якщо він сприймається деякими людьми, то їх досвід повинен являти у собі деякі з цих властивостей: деякі люди повинні відчувати в досвіді присутність надзвичайно доброї нефізичної за природою особистості, деякі відчувати присутність надзвичайно могутньої нефізичної особистості, деякі просто відчувати, що фізична реальність залежить від чогось ще, що за визначенням є нефізичним. Як пише Кван Кай-ман, саме це й відбувається насправді: люди з різних релігій та культур мають досвід, в якому зіштовхуються з реальністю, яка має різні властивості Бога^[8]. Таким чином, гіпотеза про існування досконалої істоти – Бога, – пояснює різноманітні приклади релігійного досвіду. У відповідності з теоремою Байєса це підвищує ймовірність її істинності. Якщо це так, то це дає підстави вважати, що досконала істота існує.

Доброта Бога передбачає, що все, що існує у відповідності з його волею, націлене на певне благо. Оскільки основана ним реальність містить людей, які живуть в умовах, де вони можуть переживати страждання, існує у відповідності з його волею, то ця реальність націлена на певне благо. Річард Суінберн вважає, що ми можемо переконатися в істинності різних моральних тверджень та підставі видимості про їх істинність^[9]. Він також стверджує, що згідно з відомими таким шляхом моральними істинами всякий опікун, який заради певних благ помістив своїх підопічних в умови, де вони можуть зіштовхуватися з стражданнями, повинен розділити з ними їхні страждання^[10]. Оскільки Бог, як опікун, зробив це у відношенні до людей, що є його підопічними, то Бог повинен розділити з ними їх страждання. Це передбачає, що він повинен пережите те ж саме, що переживають люди в умови страждань. А для цього він повинен прожити людське життя шляхом втілення в тіло людини. Таким чином, Бог повинен втілитися з метою розділити з людьми їх страждання.

Отже, ми сформулювали оснований на фактах релігійного досвіду аргумент на користь існування Бога та аргумент на користь того, що Бог повинен втілитися в тілі людини з метою розділити страждання людей. Висновки цих аргументів є когерентними з деякими з ключовими доктринами християнського вчення, а саме доктринами про існування досконалої істоти – Бога, – та її втілення в тілі людини. Оскільки всяка когерентність деякого переконання з іншими переконаннями підвищує його виправданість, а певні зв’язки основаного на досвіді переконання в істинності християнського вчення з фактами є когерентністю деякого переконання з іншими переконаннями, то певні зв’язки основаного на досвіді переконання в істинності християнського вчення підвищують його виправданість.

Таким чином, в контексті інтерналізму в людині може сформуватися основане на досвіді та виправдане переконання в істинності християнства. Тепер розглянемо зміст конкретної теорії виправдання з точки зору екстерналізму та питання про те, чи може основане на досвіді переконання в істинності християнського вчення бути виправданим в її рамках.

Екстерналізм передбачає, що джерело виправдання є зовнішнім по відношенню до суб’єкта. Одна з перспективних теорій екстерналізму носить назву «теорія правильного функціонування»^[11]. Якщо викласти її зміст в дещо спрощеному вигляді, то вона передбачає, що виправданим є переконання, яке виникає в результаті процесу, адаптованого під успішне формування істинних переконань в певному середовищі. Такий процес ми будемо називати надійно функціонуючим. Його можна розглядати в якості спрямованого на істину і, відповідно, такого, що є джерелом виправданих переконань. Наприклад, з цієї точки зору мікроскоп, який адаптований для успішного формування істинних переконань в певному середовищі, є надійно функціонуючим та може вважатися джерелом виправданих переконань. З іншого боку, якби в його структурі був певний дефект, який заважав би успішно формувати істинні переконання в певному середовищі, то він не був би надійно функціонуючим та не був би джерелом виправданих переконань.

Ми коротко виклали теорію виправдання з точки зору екстерналізму. Тепер розглянемо питання про те, як, людина може переконатися в тому, що її пізнавальні процеси є надійно функціонуючими у відповідності з основними положеннями цієї теорії. Для цього ми будемо використовувати теорію виправдання з точки зору інтерналізму – фундгерентизм, – як більш фундаментальну теорію, в контексті якої можна аргументувати надійне функціонування того чи іншого процесу формування переконань.

Як пише Майкл Бергманн, в контексті фундаціоналізму джерелом виправданого переконання в тому, що певний пізнавальний процес формує виправдані з точки зору екстерналізму переконання, можуть бути як досвід, так і умовиводи^[12]. Надалі ми наведемо аргументацію, схожу на використану ним, але сформульовану в контексті розглянутих нами епістемологічних теорій.

Вище ми аргументували тезу, що всяке основане на досвіді переконання, яке немає достатніх підстав вважати хибним, є виправданим з точки зору фундгерентизму. Факт полягає в тому, що деякі люди в контексті свого досвіду відчувають, що їх пізнавальні процеси, такі як зір, слух, розум тощо адаптовані для успішного формування істинних переконань в середовищі, де вони функціонують. Таке відчуття – це свого роду видимість здорового глузду, коли людина відчуває адаптованість певного досвіду до формування істинних переконань в рамках досвіду більш високого рівня^[13]. На підставі такої видимості ці люди переконані в тому, що зазначені пізнавальні процеси адаптовані для успішного формування істинних переконань в середовищі їхнього життя. При цьому вони не мають підстав для сумніву в цьому. З урахуванням цього дане їх переконання може вважатися виправданим з точки зору фундгерентизму.

Людина може також мати основане на досвіді переконання в тому, що в окремих випадках різні її пізнавальні процеси виявлялися адаптованими для успішного формування істинних переконань в середовищі їхнього функціонування – наприклад, на підставі свідчення про це інших людей. Не маючи підстав для сумніву в основаних на таких досвідах переконаннях вона матиме підстави вважати їх виправданими з точки зору фундгерентизму. Далі на підставі виправданих переконань про адаптованість її пізнавальних процесів під успішне формування істинних переконань в певному середовищі людина може в рамках правильного індуктивного умовиводу переконатися в тому, що і загалом різні її пізнавальні процеси є адаптованими для успішного формування істинних переконань в певному середовищі. Сформовані в рамках правильного індуктивного умовиводу переконання є виправданими. Отже, зазначене переконання буде виправданим.

Таким чином, як на підставі досвіду, так і на підставі умовиводів в людині може сформуватися виправдане переконання в тому, що її пізнавальні процеси є адаптованими для успішного формування істинних переконань в середовищі їх функціонування. З точки зору теорії правильного функціонування це дозволяє вважати їх джерелом виправданих переконань з точки зору екстерналізму.

Ми показали, що людина в контексті інтерналізму може мати виправдане переконання в тому, що її пізнавальні процеси є джерелом виправданих переконань з точки зору екстерналізму. Фактично такого роду аргументація показує, що людина в контексті свого досвіду може переконатися в тому, що пізнавальні процеси, від роботи яких залежить цей же досвід, є надійно функціонуючими. Деякі люди схильні думати, що використання досвіду для аргументації надійності цього ж досвіду є прикладом логічної помилки «порочне коло». Але така оцінка наведеної аргументації є хибною. Всяка аргументація, що містить логічну помилку «порочне коло», є такою, передумови якої не можуть бути прийнятими, якщо вже не прийнятий її висновок. В наведеній аргументації прийняття ні однієї з передумов не потребує прийняття її висновку. Ця аргументація не є такою, передумови якої не можуть бути прийнятими, якщо вже не прийнятий її висновок. Отже, вона не містить логічної помилки «порочне коло». Тим не менш, ця аргументація містить інший вид кола, який носить назву «епістемічна циркулярність». Епістемічна циркулярність – це оцінка статусу судження про властивості певного пізнавального процесу на підставі даних, отриманих від використання цього ж процесу. Інтуїтивно може здатися, що аргументація, яка містить епістемічну циркулярність, має певний дефект. Тим не менш, вище ми показали, що така аргументація може бути цілком коректною в контексті інтерналізму.

Людина, яка на підставі досвіду має виправдане в контексті інтерналізму переконання в істинності основних положень християнства, може аргументувати тезу про їх виправданість і з точки зору екстерналізму в спосіб, який нагадує аргументація надійного функціонування її пізнавальних процесів в контексті фундгерентизму. Така аргументація також міститиме епістемічну циркулярність.

Вище ми писали, що людина може мати переконання в надійному функціонуванні своїх пізнавальних процесів в контексті досвіду. Відчуття про таку надійність може характеризувати і християнський релігійний досвід. Людина може відчувати, що досвід, який формує в ній переконання в істинності основних положень християнства, адаптований до успішного формування істинних переконань в тих умовах, в яких він функціонує^[14]. На підставі цього вона може переконатися в надійному функціонуванні цього досвіду. Без наявності в неї достатніх підстав для сумніву в цьому переконанні воно буде виправданим в контексті фундгерентизму. І знаючи про те, що досвід з зазначеними характеристиками є джерелом виправданих переконань з точки зору екстерналізму людина матиме підстави вважати, що й досвід, який сформував в ній християнські переконання, є джерелом виправданих переконань з точки зору екстерналізму.

Ендрю Мун описав оснований на умовиводі спосіб формування в людині виправданого переконання в надійному функціонуванні досвіду, що є джерелом християнських переконань^[15]. Але перш ніж описати його умовивід слід коротко описати міркування Алвіна Плантінги щодо християнської епістемології.

Християнське вчення передбачає, що Бог є триіпостасним і включає в себе Отця, Сина та Святого Духа. Згідно з християнським вченням Святий Дух в різних обставинах, таких як читання Біблії, присутність на богослужінні, читання молитви тощо може формувати в людині переконання в істинності основних положень християнства. Як пише Алвін Плантінга, такий спосіб формування переконань є адаптованим Богом для успішного формування в певних обставинах християнських переконань, а отже цей спосіб формування переконань задовольняє умовам теорії правильного функціонування^[16]. У зв’язку з цим якщо християнство істинне і Святий Дух дійсно формує в деяких людях християнські переконання, то такі переконання є виправданими з точки зору екстерналізму.

Тепер розглянемо згаданий вище аргумент Ендрю Муна. Він пише, що на підставі досвіду, який виникає в умовах читання Біблії, присутності на богослужіннях тощо в людині може сформуватися виправдане з точки зору інтерналізму переконання в істинності християнського вчення. Частиною цього вчення є існування Святого Духа, який формує в людях в умовах читання Біблії, присутності на богослужіннях тощо переконання в істинності основних положень християнського вчення. Тому людина, яка має виправдане переконання в істинності основних положень християнського вчення, буде мати й виправдане переконання в тому, що в певних умовах Святий Дух надійно формує в людях переконання про істинність християнського вчення. І оскільки вона має виправдане переконання в тому, що її переконання в істинності християнського вчення сформувалося саме в таких умовах, то вона матиме й виправдане переконання в тому, що її основане на досвіді переконання в істинності цього вчення, ймовірно, сформоване Святим Духом. Виходячи з написаного вище, переконання, сформовані Святим Духом, є виправданими з точки зору екстерналізму. Отже, людина, яка має виправдане переконання про те, що її християнські переконання сформовані Святим Духом, може мати підстави вважати ці переконання сформованими шляхом, який у з точки зору екстерналізму є джерелом виправданих переконань.

Отже, в рамках досвіду та умовиводів людина може епістемічно циркулярним шляхом переконатися в тому, що її переконання в істинності основних положень християнства є виправданим з точки зору екстерналізму таким же чином, як в рамках досвіду та умовиводів вона може епістемічно циркулярним шляхом переконатися й у виправданості з точки зору екстерналізму багатьох інших своїх переконань про навколишній світ.

Виходячи з написаного, переконання людини в істинності християнського вчення може бути виправданим в рамках основних підходів до виправдання. Розглянемо тепер питання про те, чи можуть такі переконання бути раціональними та мати статус знання.

Слово «раціональність» може використовуватися для позначення різних понять. Розглянемо три варіанти його використання. По-перше, як пише Роберт Ауді, раціональність можна розуміти як наявність в переконання певного рівня обґрунтування, яке, втім, не є достатнім для виправдання^[17]. Таким чином, всяке переконання, яке досягає певного рівня обґрунтування, яке, тим не менш, є меншим, ніж необхідно для статусу виправдання, є раціональним. Однак будь-яке виправдане переконання, звісно, досягає такого рівня обґрунтування і може вважатися раціональним в цьому сенсі. Тому оскільки християнські переконання можуть бути виправданими, вони можуть бути і раціональними. Інший погляд на раціональність передбачає, що раціональним є переконання, яке задовольняє умовам виконання інтелектуального обов’язку в контексті інтерналізму^[18]. Однак вище було показано, що основане на досвіді християнське переконання може задовольняти цим умовам. Тому воно може бути і раціональним у відповідному сенсі. Нарешті, раціональність можна розуміти як правильне функціонування пізнавальних процесів^[19]. Це можна розуміти як функціонування пізнавальних процесів, яке є джерелом виправданих переконань з точки зору екстерналізму. Вище було показано, що людина може мати виправдане переконання в тому, що її християнські переконання є результатом роботи саме такого процесу. Тому в неї можуть бути і підстави вважати, що вони є раціональними в третьому сенсі слова «раціональність».

Знання можна визначити як переконання, яке є істинним, а також має підтвердження. Підтвердження – це дещо, що поєднує формування переконання з його істинністю. З урахуванням цього самого факту, що деяке переконання має підтвердження, достатньо, щоб вважати його знанням. Однак що таке підтвердження? На це питання немає однозначної відповіді. Кандидатами на опис таких умов є різні теорії виправдання в рамках інтерналізму та екстерналізму. Описана раніше теорія правильного функціонування є одним з них. Якщо це так, то маючи підстави вважати, що переконання в істинності основних положень християнства є виправданим з точки зору теорії правильного функціонування людина буде й мати підстави вважати, що це переконання задовольняє умовам знання.

Отже, людина може мати підстави вважати, що її основані на досвіді християнські переконання є виправданими, раціональними та маючими статус знання. Але може виникнути питання про те, чи не ставить релігійне різноманіття під сумнів цей висновок. Деякі інші люди також можуть мати досвід, який переконує їх в істинності релігійних вчень, які суперечать християнському. Чи передбачає це, що основані на досвіді християнські переконання не виправдані? Наша відповідь – «ні». По-перше, з твердження про існування релігійного різноманіття логічно просто не слідує, що християнські переконання є не виправданими, або ірраціональними чи не маючими статусу знання. По-друге, існує не лише релігійне різноманіття, а й філософське, історичне та навіть наукове: філософи, історики та вчені мають розбіжності щодо широкого спектру питань. Якщо виходити з істинності твердження «всяка позиція, у відношенні до якої є розбіжності, є сумнівною», то зазначені розбіжності передбачають сумнівність майже всіх позицій в філософії та значної кількості позицій в історії та науці. Але здоровий глузд каже про те, що ці позиції не є сумнівними, а отже зазначене твердження є хибним. Крім того, розбіжності існують і щодо істинності розглядуваного твердження. У відповідності з його змістом це говорить про те, що воно є сумнівним. Таким чином, це твердження спростовує саме себе. По-третє, як пише Майкл Бергманн, факт незгоди з певною людиною інших людей щодо деякого питання може поставити під сумнів її переконання щодо цього питання лише за умови, що у неї є підстави вважати, що незгодні з нею люди є настільки ж надійними провідниками до істини в цьому питанні, як і вона сама^[20]. У значної кількості християн немає підстав вважати, що незгодні з ними люди, які мають інші релігійні переконання, є настільки ж надійними в пізнанні релігійної істини, як і вони. Більш того: як зазначалося вище, християни можуть мати виправдане епістемічно циркулярним шляхом переконання в надійності свого сприйняття істини. До цього можна додати зауваження Ендрю Муна про те, що виправданість християнських переконань таких людей передбачає й виправданість їх переконання в тому, що гріх заважає деяким іншим людям прийти до пізнання істинного Бога. Це дає їм підстави вважати, що незгодні з ними люди менш надійні в пізнанні релігійної істини, ніж вони самі^[21]. Тому у таких християн немає підстав вважати, що у відповідності з критерієм Майкла Бергманна факт незгоди зі сторони цих людей ставить під сумнів їх християнські переконання.

Таким чином, людина може мати підстави вважати, що її основане на досвіді переконання в істинності християнського вчення є виправданим, раціональним та маючим статус знання навіть незважаючи на факт релігійного різноманіття.