І ЗІ ЗЛОЧИНЦЯМИ БУВ ПОРАХОВАНИЙ

Через тиждень після смерті Моцарта в берлінському «Музичному тижневику» Георг Сіверс опублікував сенсаційне повідомлення, яке підхопили і інші газети: «Моцарт помер. Думали, що у нього водянка. Але його тіло так розпухло після смерті, що повірили навіть в те, що він був отруєний». У числі тих, хто повірив фейку про отруєння був А. Пушкін («Ай, да Пушкин, ай, да …»), хоча в російській пресі друкувалося кілька авторитетних спростувань. Тепер ми знаємо «из какого сора растут стихи, не ведая стыда». Пушкін зізнається, що «спирався на авторитет однієї німецької газети того часу, в якій Моцарта змушують померти від отрути Сальєрі». З пліток і наклепу та маленької трагедії Пушкіна «Моцарт і Сальєрі» зростав величезний міф-бур’ян. Видатній людині Антоніо Сальєрі приписали те, чого він не робив і навряд чи хотів.

Антоніо Сальєрі народився у 1750 році в Італії. У 14 залишився сиротою і був прийнятий на виховання до заможних друзів свого батька, у аристократичне сімейство Моченіго. До речі, це ті самі Моченіго, предок яких зіграв фатальну роль у долі Джордано Бруно. Талановитий юнак прожив у них два роки і у 1766 році разом з Флореаном Леопольдом Гассманом – придворним композитором короля Німеччини, імператора Священної Римської імперії, ерцгерцога Австрійського, Богемського і Угорського Йосипа II – поїхав до Відня. Імператорське заступництво зіграло вирішальну роль в житті Сальєрі.

Гассман і Сальєрі прибули до Відня в неділю 15 червня 1766 року. Хлопець запам’ятав дату. Саме в цей день 50 років потому вся столиця святкуватиме ювілей приїзду Сальєрі в місто, як велику подію в музичному житті Відня. До того часу він – один з найосвіченіших людей Відня (завдяки старанням Гассмана) вже буде нагороджений Орденом Почесного Легіону; вже стане учнем та послідовником великого і впливового К.В. Глюка; займе пост придворного капельмейстера. Це найвища музична позиція із купою обов’язків: Сальєрі виконував театральні постановки, диригував спектаклями, керував придворною співочою капелою, наглядав за музичною освітою у казенних музичних закладах.

На момент ювілею він є прославленим оперним композитором, членом Французької Академії, членом Шведської Академії наук, почесним членом Міланської консерваторії; він вважається кращим педагогом свого часу, який виховав більше ніж 60 відомих музикантів, серед яких: Бетховен, Гуммель, Мошелес, Черні, Мейербер, Шуберт, Ліст, Франц Ксавер Зюсмайер (який і закінчив «Реквієм» Моцарта), Франц Ксавер Моцарт (молодший син Вольфганга Амадея Моцарта) тощо. Цікаво, що деякі з найзнаменитіших творів Бетховена були написані в ті роки, коли він був учнем Сальєрі: Третя Симфонія була складена Бетховеном у 1803 році, П’ята – у 1808 році, Патетична Соната написана у 1797-98 рр., Місячна – у 1801 році, Апасіоната – у 1804-05 рр. Варто зауважити, що уроки, як правило, були безкоштовними.

В кінці життя Сальєрі згадував: «У день мого приїзду в столицю учитель (Гассман, – прим.авт) повів мене в італійську церкву, щоб там помолитися. Після виходу звідти він сказав мені: «Я думав, що твоя музична освіта має починатися з Бога. Тільки від тебе тепер буде залежати, досягнеш ти успіху чи ні; я в будь-якому випадку свій обов’язок виконав». – Рідко зустрічаються такі люди!». Після смерті покровителя Сальєрі прийняв на себе турботу про двох його маленьких дочок. Завдяки урокам з Сальєрі, обидві стали оперними співачками.

До 20 років юнак вже мав у арсеналі концерт для гобоя, скрипки і віолончелі з оркестром та месу а капела. У 20 написав оперу-буф «Освічені жінки». Після цього він продовжує складати успішні твори. Наприклад, у 28 років Антоніо Сальєрі написав оперу «Визнана Європа» («L’Europa riconosciuta») для театру Ла Скала (Teatro alla Scala), для Венеції – «Школу ревнивих» («La scuola de ‘gelosi»), яка в наступні 30 років витримала понад 60 постановок по всій Європі від Лісабону до Москви та від Неаполя до Риги. У 34 роки його чекає тріумф у Паризькій опері з твором «Данаїди» («Les Danaides»), у 37 років з оперою «Тарар» там же.

Протягом десятиліть «Tarare» залишався найбільш касовим твором у Паризькій опері. У перші 9 місяців спектакль був представлений 33 рази, принісши більше чверті всієї виручки театру за рік. Вже у 38 років, після опери «Аксур» його авторитет став незаперечним. До 40 років Сальєрі написав близько 30 опер, деякі з яких належали до кращих творів свого часу і з ентузіазмом бралися до театральних вистав по всій Європі.

Друга половина життя Антоніо Сальєрі також не була безплідна. Після 1791 року він написав 12 опер, але більшість з них були прохолодно прийняті публікою. Останню оперу «Негри» він написав у 1804 році.

Хоча він вже не пише опер, а тільки музику для виконання у вузькому колі друзів і учнів, Сальєрі продовжує займатися викладацькою роботою. Керує Віденським Музичним Товариством, доходи від щорічних передріздвяних концертів якого його багаторічними стараннями становлять пенсійний фонд для вдів і сиріт музикантів Відня. Фонду вдів і сиріт Сальєрі заповів частину свого статку. Крім того, він бере участь у створенні Віденської консерваторії та у 1817 році стає директором її Вокальної школи.

У цей час він створює багато церковної музики, «пишучи для Бога та імператора». Втім, свій один з найкращих церковних творів «Страсті Господа нашого Ісуса Христа» Сальєрі написав ще у 1776 році. На думку австрійського музикознавця Леопольда Кантнера, він «виробив абсолютно новий церковно-музичний стиль, простий і мелодійний». Музикознавець вважає, що Моцарт запозичив його для Ave Verum. У 1788 А. Сальєрі написав відому Месу ре-мажор (всього їх було 5) і ораторію «Страшний суд». У 1790 році на коронацію Леопольда II він пише Te Deum (один з трьох). У 1803 складає ораторію «Ісус у чистилищі», у 1804 – «Маленький реквієм» до-мінор для власного похорону, а у 1815 році – два псалма «De profundis». В цілому, Антоніо Сальєрі написав близько 100 духовних композицій.

Восени 1820 року у композитора розвинулася подагра, ще через три роки він втрачає ясність розуму та останні півтора року живе в госпіталі, знаючи, що у Відні поширюються чутки про вбивство ним Моцарта, Сальєрі: «Пресвятий Боже, зглянься наді мною». «Це – злісний наклеп, самий тільки злісний наклеп. Скажіть світу, дорогий Мошелес, що старий Сальєрі на краю смерті сам Вам це сказав», – записав після відвідування свого вчителя відомий піаніст-віртуоз, композитор і педагог Ігнац Мошелес.

Антоніо Сальєрі помер 7 травня 1825. На похоронах «людини, що протягом 58 років користувалася загальною повагою жителів Відня», був присутній повний склад придворного оркестру на чолі з директором придворної музики, капельмейстери, композитори, що знаходилися в цей час у Відні, та численні любителі музики. Кількома днями пізніше у одній з італійських церков був виконаний Реквієм, складений композитором для самого себе.

П. Чайковський вивчав партитури Сальєрі, коли працював над «Піковою дамою». Монсеррат Кабальє виконала партію Гіперменестри в опері «Данаїди» у 1983 році.

Спільний твір композиторів Антоніо Сальєрі та Вольфганга Амадея Моцарта – кантату «На одужання Офелії», знайдену у 2015 році, вперше виконали на концерті в Празі 16 лютого 2018 року.