Один з найвідоміших соборів Великої Британії підсвітили рожевими, синіми та зеленими вогнями. Дві ночі він був заповнений людьми, проте вони прийшли не співати псалми чи слухати проповідь. Всі ці люди учасники тихої вечірки на честь музичних хітів 1990-х у Кентерберійському соборі. Це захід без гучної музики, але із трансляцією пісень у навушники, які отримують учасники при вході.
Вони слухали абсолютно світську та значною мірою вульгарну музику 1990-х: Емінема, Spice Girls, Брітні Спірс та інших зірок того часу. Також учасники могли купити алкоголь та вживати його прямо у храмі. Це дійство дозволили та навіть ініціювали служителі Англіканської церкви, щоб зібрати додаткові кошти і зацікавити молодь собором.
Протягом останніх десятиліть середній вік вірян, які відвідують богослужіння, значно зріс і священнослужителі намагаються залучити молодь навіть до світських заходів задля збору коштів на покриття потреб храму. При цьому важливо зазначити, що тихі вечірки — це не євангелізаційні заходи і абсолютно нічого (включно з музикою) не вказує на віру і не сприяє поширенню вчення Христа.
Світські вечірки, які проводилися два дні підряд, обурили місцевих християн, які вважають дозвіл на такі заходи богохульством. Вони висловили своє занепокоєння та незгоду під час зустрічі з деканом Кентерберійського собору Девідом Монтейтом, однак він наполягав, що тиха дискотека буде «доречною та шанобливою» і відмовився скасувати події.
У четвер увечері кілька десятків християн зібралися на протест біля собору та вимагали не допустити рейву у храмі. Їх ніхто не почув і світський захід на території церкви відбувся. Історія із вечірками у Кентерберійському соборі не унікальна. В наступні місяці заплановані аналогічні події у соборах Гілдфорда та Ілі.
Світські заходи за ініціативи церкви на її території — це не тільки прояв надмірної толерантності духівництва, але сигнал про загальну глибоку кризу Англіканської церкви. Будівництво Кентерберійського собору розпочалося наприкінці VI століття і протягом багатьох століть він наповнювався вірянами, для яких церква і християнська віра були важливою складовою життя. Сьогодні навіть відомий храм не наповнюється вірянами щонеділі, а пандемія поглибила проблему відступництва.
Вже не перший рік ієрархи церкви намагаються наблизитися до секулярних людей не проповіддю Євангелії, а толеруванням та навіть благословінням аморальної поведінки вірян, пом’якшенням класичної позиції щодо абортів та загальним сприянням світському способу життя. Однак і це не працює, а парафії продовжують зменшуватися.
