logo

8 жовтня 1967 – арештовано Ернесто Че Гевару

8 жовтня 2020 р. \ оновлено 22 лютого

8 жовтня 1967 року завершився революційний шлях комуніста-екстреміста Ернесто Че Гевари. Цього дня 53 роки тому його арештовано в Болівії за спробу організувати ліві партизанські загони та спровокувати громадянську війну.

Серед низки культових історичних персонажів, образ цього досі користується популярністю як на пострадянському просторі, так і на Заході попри реальну екстремістську діяльність Че. Хоча він народився в Аргентину, але долучився до комуністичних рухів в багатьох державах Латинської Америки та навіть Африки. Мексика, Чилі, Колумбія, Венесуела, Аргентина, Алжир, Конго, Куба — це лише частина відвіданих ним держав, в яких або підтримував комуністичне підпілля, або організовував його.

Саме революція в останній принесла Ернесто найбільшу популярність та культовий статус. Він не тільки взяв активну участь в комуністичному партизанському русі на острові, але й отримав низку політичних дивідендів від революції. Так, після повалення режиму Батисти Че Гевара бувзалучений до організації репресій і політичних розправ і масових страт без суду і слідства, що пізніше стало одним із ключових звинувачень; деякий час очолював Національний банк, був залучений до реформи освіти та сільського господарства; виконував численні дипломатичні доручення як представник соціалістичної влади Куби.

Че (так його часто називали) був відкритим комуністом як на словах, так і в методах. «Якби мене запитали, чи є наша революція комуністичною, я б визначив її як марксистську», — декларував революціонер. Ернесто Че Гевара звинувачував Сполучені Штати Америки та капіталізм у всіх бідах Латинської Америки. Саме тому під час Кубинської кризи відзначився прихильністю до намірів Радянського Союзу розмістити ядерні боєголовки на Кубі чи навіть підтримував ідею нанести ядерний удар по США.

Як класичний комуніст, Ернесто не обмежився Кубою, але продовжив свій партизансько-комуністичний похід в інших латиноамериканських державах. Однак його революційний шлях завершився в Болівії, куди вирушив для організації чергових комуністичних партизанських загонів.

8 жовтня 1967 року його схопили урядові війська, а на наступний ранок революціонер був страчений за звинуваченнями в низці злочинів, включно з терором, катуваннями та масових вбивствах простих селян. Повноцінного суду над ним не було, хоча американська сторона наполягала на перевезенні затриманого в Панаму для подальшого допиту і слідства. Під час кубинських розправ Че сміливо заявляв: «Не слід влаштовувати тяганини з судовими розглядами. Це революція, докази тут вторинні». За іронією долі, цим самим принципом скористалися і його противники в Болівії.

Сьогодні Че Гевара залишається символом лівих, які в 1960-і перетворили його образ на своєрідний культ. Численні злочини революціонера при цьому або замовчувалися помірними лівими, або слугували прикладом і натхненням для радикалів. Футболки з Че носили і тисячі радянських молодих людей, які зрізка були поінфрмовані про реальні вчинки цього історичного персонажа.

Комуністичний екстремізм другої половини ХХ століття недостатньо представлений в нашій історичній традиції позаяк ми жили дещо іншою реальністю. Хрущовська відлига і брєжневський застій стали буденністю українців та інших поневолених комунізмом народів. Про Че Гевару, звичайно, всі чули, однак в Східну Європу доносилися лише деформовані пропагандою частки інформації.

Попри це, його постать була потужним пропагандистським важелем нових лівих, які романтизували злочинця та використовували цей образ як символ боротьби з несправедливістю. Це було дуже чуттєво й емоційно, однак революційний запал розбивається об реальні факти: ані Куба, ані соціалістична Венесуела не можуть похвалитися нормальним рівнем життя громадян, ба більше, переживають постійні економічні потрясіння, включно з продовольчими кризами.