Цього дня 1868 року у Львові була заснована громадська організація “Просвіта”, яка багато десятиліть займається просвітницькою діяльністю та збереженням і популяризацією української культури.
Причиною її виникнення стали несприятливі обставини для розвитку національної культури: з одного боку – цісарський імперський вплив, а з іншого – москвофільські тенденції, що мали неабияке поширення тоді на Галичині. Тому підтримка української ідентичності лягла на плечі представників місцевої інтелігенції (переважно молоді). 8 грудня 1868 року відбувся перший загальний збір “Просвіти”, на якому власне і було оголошено заснування товариства. Тоді ж вирішено було створити українську бібліотеку з читальнею і щорічно видавати календар для народу.
В майбутньому основна увага організації приділялася культурному просвітництву простого народу. З цією метою учасники “Просвіт” організовували народні театри, де відбувалися декламації українських п’єс; відкривали друкарні, книгарні, бібліотеки, хати-читальні та інші осередки української культури. Також “Просвіти” виконували роль своєрідного центру національної пам’яті, організовуючи відзначення ювілеїв відомих українських письменників та інших діячів культури.
Ми не дарма піднімаємо тему культури як потужного стрижня української ідентичності. Саме на усвідомленні своєї приналежності до окремого народу, з його фольклором, традиціями та звичаями, будується і національна свідомість, і майбутня державність. Це не випадковість, що саме з середовища діячів “Просвіти” вийшли засновники перших українських партій. Наприкінці ХІХ століття зацікавленість національною культурою очікувано трансформувалася в політичний процес боротьби за власну самостійність.
Понад сотня депутатів Центральної Ради та половина українських урядовців тих часів – це все члени “Просвіти”. На початку ХХ століття мережа “Просвіт” розростається аж до Далекого Сходу, де проживала чимала українська діаспора. Вони гуртували людей довкола власної культури та національної ідентичності, що очікувано призвело до утворення Української Далекосхідної Республіки.
Історично так склалося, що дуже часто ідеї державотворення випливають саме з плекання культури поневоленого народу, акцентування на його окремішності поряд з іншими. Тому в тривалі періоди бездержавності для України це були осередки національного пробудження.
У незалежній Україні актуальність розвитку власної культури ніде не зникла. В контексті російської агресії всі ми побачили, яку справді потужну роль вона відіграє. Це один з ключових факторів формування людини, який не можна применшувати чи ігнорувати. Через культурний продукт може статися революція в свідомості широких мас народу, що неодмінно призведе до видимих перетворень в політиці та повсякденному житті.
Цим свого часу скористалися неомарксисти в Європі та Америці, які через культуру нищили традиційні християнські цінності, тим самим просуваючи власні контркультурні цілком ліві маніпуляції. Подібним чином діяли і росіяни, систематично отруюючи свідомість багатьох українців ідеями “братніх народів” та спільної з ними національної ідентичності. Ці факти є черговим нагадуванням про необхідність розвитку власної здорової культури, яка могла б поєднати християнські та національні цінності задля побудови справді потужної і незалежної держави.
