logo

7 визначних епізодів української військової історії

28 березня 2022 р. \ оновлено 22 лютого

Нині українці чинять потужний спротив російському агресору. Весь світ дивується, наскільки вправно наші воїни обороняються і зупиняють російську армію. За це вже варто дякувати Богу. Також у цій кампанії простежуємо послідовність і спадковість визвольної боротьби з повторенням наративів попередніх епох боротьби за нашу незалежність. Історія чудово показує, що українці завжди були вправними воїнами, а наша військова традиція формувалася протягом багатьох століть.

Пропонуємо вашій увазі згадати деякі з найвидатніших битв українського війська. Вони різняться історичними епохами, масштабом, результатом і символічним наповненням, але всі формують велику українську військову традицію.

В ранній українській військовій історії є чимало славетних сторінок епохи Київської Русі та Великого Князівства Литовського. Можна згадати походи Олега на Візантію, Святослава проти болгар і хозар, але справді європейський масштаб мала битва біля Грюнвальда 1410 року.

Грюнвальдська битва 1410

На початку XV століття польське та русько-литовське військо зійшлися в бою із армією Тевтонського ордену, який багато років намагався розширювати контрольовану територію на Схід. 15 липня 1410 року розпочалася вирішальна битва, найвизначніша в історії ВКЛ.

Ян Матейко «Грюнвальдська битва» (1878).

На першому етапі боротьби перевага була на боці тевтонської кінноти. Проте вони зарано сподівалися на перемогу і, погнавши русько-польсько-литовське військо, самі потрапили у засідку. Після цього розпочався кульмінаційний етап битви: резерви об’єднаної армії спочатку розбили лівий фланг тевтонців, а далі й основні сили, після чого лицарям ордену довелося втікати.

В цій битві тевтонці втратили третину своєї військової потужності. Їх поразка зупинила експансію ордену на Схід та забезпечила можливість самостійного розвитку слов’ян цього регіону..

Битва під Оршею

Битва під Оршею є однією з найвизначніших і символічних перемог над Московією, яка за недоброю звичкою, претендувала на землі Великого князівства литовського. На початку осені 1514 року литовсько-руське військо на чолі з Костянтином Івановичем Острозьким розбило армію Московського князівства.

В ніч на 8 вересня русько-литовська армія переправилася через Дніпро поблизу Орші. Військо ВКЛ успішно відбивало атаки і вже до опівдня перевага була на їх боці. Тоді руська й литовська кіннота провела успішний тактичний хід: імітувавши відступ, вони заманили московські передові загони в зону зручної атаки для артилерії.

Це стало несподіванкою для московського воєводи Івана Челядіна. У його війську почалася паніка і нескоординований відступ, коли стало зрозуміло про швидку поразку і правого, і лівого флангів. В цей час резервні литовські загони пішли в наступ та разом із основними силами погнали московитів на Схід.

Ганс Крелл “Битва під Оршею” (1520–1534).

Залишки армії Челядіна тікали аж до Смоленська. Сам московський воєвода разом із ще десятком полководців потрапили у полон. Після розгрому московитів, зріс авторитет ВКЛ, а слава про Костянтина Острозького поширилася всією Європою.

Похід Сагайдачного на Москву

Початок XVII століття в українській військовій історії пов’язаний зі славетними походами козаків під проводом Петра Конашевича-Сагайдачного. У 1618 році близько 20 тисяч козаків взяли участь у військовій кампанії проти Московського царства. З огляду на русифікацію української історії, це маловідома битва, але тоді козакам вдалося взяти Москву.

Наприкінці червня 1618 року 6 козацьких полків під проводом Сагайдачного вирушили на Московію для підтримки польського війська у війні (хоча козацьке військо складало 80% всієї армії). На своєму шляху вони взяли під контроль Сіверщину, Шацьк, Коломну, а під Москвою об’єдналися з Владиславом IV, сином Сигізмунда ІІІ та взяли місто в облогу.

Штурм Москви розпочався вночі 11 жовтня, проте повного захоплення не відбулося, бо цар пішов на перемовини і в підсумку був укладений невигідний для Московії мир і закріплено перемогу Речі Посполитої.

«Гетьман Петро Сагайдачний та Михайло Дорошенко перед Арбатськими воротами Москви. Жовтень 1618 рік». Художник – Андрій Серебряков.

Участь козаків у московсько-польській війні була демонстрацією потенціалу запорізького війська та реєстрового козацтва, чий вплив невпинно зростав. Запорізькі козаки стали вагомою військовою силою в регіоні, що надалі зіграло свою роль в подальших військових кампаніях.

Хотинська битва 1620

У XVI-XVII століттях Османська імперія розширювала кордони та стала серйозною загрозою для Центральної і Східної Європи. У 1620 році турецькі й татарські війська повністю утримували Поділля, яке мало стати своєрідним плацдармом для завоювання Речі Посполитої.

Гравюра “Війна Польщі проти Туреччини 1621 року”.

Султан Осман ІІ зібрав величезне військо (до 300 тисяч воїнів, сотні гармат та навіть 4 бойові слони). Армія Речі Посполитої складалася з крилатих гусарів (понад 8200), коронної піхоти (7700), найнятої німецької піхоти та кінноти (до 10 тисяч воїнів). Але основною силою стали козаки, яких налічувалося понад 40 тисяч.

2 вересня розпочалася вирішальна битва біля Хотина. Козакам вдалося відтіснити противника вже до 4 вересня. Найбільш запеклі бої розпочалися за тиждень. В тих умовах Петро Конашевич-Сагайдачний був офіційно обраний гетьманом (саме йому і приписують вирішальну роль в перемозі). 12-14 вересня відбувся обмін посольствами, однак напруження лише зростало.

Нові бої спалахнули вже 15 вересня: козаки розгромили османів та почали відтісняти до лісу. 22 вересня козаки напали на османський табір. П’ять днів тривали запеклі бої, але 27 вересня турки почали остаточно відтупати.

Війська Речі Посполитої разом із українським козацтвом завдали нищівної поразки, що для них означало не лише збереження позицій, але й витіснення османів з Поділля на Південь.

Бій під Крутами

В січні 1918 року більшовики вже контролювали частину України і проголосили Харків столицею так званої Української Народної Республіки Рад. Доки загони Симона Петлюри придушували червоне повстання на заводі Арсенал, червона армія вже була на підступах до Києва. Обороняти столицю вийшли зовсім юні вояки.

Курсанти і гімназисти сформували загони оборони, чисельність яких була майже в 10 разів меншою, ніж червона армія більшовиків. Попри цю різницю, київські оборонці продемонстрували виняткову військову майстерність.

Бій відбувся 29-30 січня на залізничній станції поблизу села Крути. Оборонці Києва билися до останнього і завдали значних втрат супротивнику, після чого червоний наступ тимчасово зупинився. В цій битві УНР втратили за різними оцінками 127—146 людей, з них 27 полонених студентів, яких більшовики розстріляли після бою.

Мурал в Києві на Великій Васильківській, приурочений до виходу на екран українського фільму “Крути 1918”.

Ця битва завершилася фізичною поразкою, але моральною перемогою. Вона продемонструвала героїзм і самовідданість студентів, чиї образи багато разів повторювалися в майбутні десятиліття боротьби за Україну.

Бій під Крутами має глибоке символічне значення і є ілюстрацією часто повторюваних помилок української історії. Відчайдушні студенти були готові захищати українську незалежність за будь-яку ціну, але просоціалістичне керівництво занадто довго перебувало в полоні своїх наївних сподівань.

Другий зимовий похід армії УНР

Коли більшовики вже контролювали значну частину України, сили УНР не втрачали надії на відвоювання своїх земель. 25 жовтня 1921 року розпочалася масштабна повстансько-визвольна кампанія армії УНР, яка увійшла в історію під назвою Другий зимовий похід. Більшість командирів загонів досить оптимістично оцінювали свої шанси витіснити більшовиків, однак були й скептики, які вбачили серйозну проблему в обмеженості власних ресурсів.

Витіснені на Захід сили армії УНР були організовані в три похідні групи Бессарабську, Подільську й Волинську (в останній мали сконцентруватися основні сили). Вони у жовтні-листопаді 1921 року мали перейти радянський кордон та просунутися якомога долі вглиб великої України.

Увечері 25 жовтня частина подільської похідної групи перетнула польсько-радянський кордон в районі Гусятина, що на Тернопільщині. Вона швидко рухалася по Поділлю, зміцнена іншою частиною групи, що тієї ж ночі перейшла кордон поблизу села Бондарівка.

Слідом за подільською в похід вирушили й бессарабська та волинська групи. За кілька тижнів вони не лише змогли обеззброїти радянських прикордонників та утримати найближчі регіони, але й просунутися на сотні кілометрів. Подільська та волинська похідні групи мали об’єднатися на Житомирщині, однак в результаті прибуття підкріплення червоноармійців, бійці з волинської групи УНР мали відступити від Коростеня на Захід. Подібна доля спіткала і подільську.

Симон Петлюра з українськими солдатами.

Зимовий похід був доброю авантюрою, проте чисельна перевага більшовиків і розділеність українського суспільства призвели до катастрофи втрати державності на довгих 70 років.

Оборона Донецького аеропорту

В ході російсько-української війни налічується дуже багато героїчних операцій, але чи не найвідоміша така кампанія – це оборона Донецького аеропорту, яка тривала 241 день.

Перша спроба захопити донецьке летовище проросійські бойовики разом з цивільними прихильниками так званої «ДНР» здійснили ще 17 квітня, проте вона була невдалою. Наступна припала на 26 травня, відразу після президентських виборів.

Проросійські бойовики сформували три групи (серед яких були і чеченські найманці) під керівництвом російських кураторів. Українська влада поставила їм ультиматум покинути захоплені термінали або чекати штурму, але вони відмовилися, після чого український десант зачистив новий термінал того ж дня. Бій 26 травня став лише початком тривалої оборони, особливо активної після втрати Україною частини території внаслідок наступу російських військ наприкінці серпня та підписання у вересні 2014-го «Мінських угод».

Оборона Донецького аеропорту, фото – Сергій Лойко.

Захисники Донецького аеропорту належали до багатьох українських військових формувань як Збройних сил України так і добровольчих підрозділів. З вересня 2014-го летовище та близьке до нього село Піски захищали постійно бійці десантних бригад, добровольчого корпусу «Правий сектор» (ДУК) та батальйону МВС «Дніпро».

Оборона тривала до 22 січня 2015 року, коли на його місці залишилися лише руїни. Про знищення аеропорту говорили так: «витримали люди, не витримав бетон». Самих оборонців летовища називали «кіборгами». За найвідомішою версією, це звання українські захисники отримали від російських бойовиків, які вжили цей термін, пояснюючи неможливість вибити їх з аеропорту. Слово «кіборги» стало широковживаним символом незламності та унікальної винахідливості й стійкості українського війська.

Це лише сім відомих битв, але ще можна згадати десятки інших досягнень українського війська. Минуле нашого народу є свідченням великої військової вправності у захисті своєї землі і успадкування менталітету захисника.

Сьогодні пишуться сторінки нового етапу російсько-українського протистояння, в якому вирішуються екзистенційні питання самого існування нашої державності. Тому завжди молімося за наших солдатів, які своєю хоробрістю і відданістю наблишають велику перемогу України!