Коли говорять про небезпечні для християн держави сьогодення, то поряд з Афганістаном, КНДР чи Саудівською Аравією згадується одна з найбільш відомих мусульманських і закритих держав – Ісламська республіка Іран. Сьогодні, 5 лютого, виповнюється 40 років, відколи аятола Хомейні проголосив Іран ісламською республікою в ході Ісламської революції 1979 року.
Дореволюційний шахський Іран після Другої світової війни став однією з найбільш прогресивних держав на Близькому Сході. Стимулювала це активна політика вестернізації та інвестиції західних держав. Проте зміни відбувалися дуже швидко і суспільство стало опиратися новому способу життя. Як не дивно, рушійною силою Ісламської революції була освічена молодь, яку очолив аятола Хомейні, імам і духовний наставник революції, а після її перемоги – Верховний лідер Ірану. З Ісламською революцією 1979 року змінилася не тільки влада, а й світоглядна направленість держави: республіка відтепер жила за законами шаріату. З того часу Іран розірвав відносини з США та іншими демократичними державами та брав участь у чисельних військових конфліктах на Близькому Сході.
Домінування ісламу в законодавстві та повсякденному житті в сукупності з авторитарним стилем правління спричинило чисельні порушення прав людини в Ірані. Перш за все, мова йде про релігійні права. Хоча 89% громадян є мусульманами, проте в державі проживають і християни різних конфесій (найчастіше це представники національних меншин).
В Ірані, як і в багатьох мусульманських державах, християни не мають можливості вільно сповідувати свою релігію. Навіть саме законодавство цієї держави закріплює нерівність, обмеження і дискримінацію для всіх немусульман. Так, християнам хоч і були надані базові релігійні права, проте існує ряд обмежень: заборонено будувати нові церкви, переходити з ісламу в християнство, а також віруючі зобов’язані звітуватися про свою діяльність перед владою. Окрім цього християни зазнають дискримінації в громадському та повсякденному житті. Вони не мають права обіймати державні посади, стикаються з проблемами при прийомі на роботу, отриманні кредиту чи веденні бізнесу. Нерідко студентів-християн за їхні погляди виключають з університетів.
Найважче доводиться протестантам: внаслідок тривалого конфлікту із західними державами, перш за все США, влада ісламської держави розглядає їх як потенційну загрозу не тільки релігійну, а й політичну. Євангельських віруючих підозрюють у зв’язках із США, а тому держава усіляко обмежує їхню діяльність. Для теократичної мусульманської держави є неприйнятною і висока євангелізаційна активність протестантів. «Домашні групи» (зустрічі християн у невеликих групах) є забороненими, як і будь-яка діяльність незареєстрованих релігійних об’єднань, але відбуваються арешти і офіційно зареєстрованих протестантів.
Дискримінація яскраво прослідковується в оцінці їхньої діяльності з боку представників офіційної влади. Ще в 2011 році мер Тегерану Мортеза Тамадон назвав євангельських християн «брехливими, аномальними і корумпованими сектами», обіцяючи «останній удар по християнах». Правозахисна християнська організація «Open doors», яка аналізує свободу віросповідання у світі та складає список потенційно небезпечних для християн держав, щороку включає Іран до першої десятки таких країн.
Попри американські і європейські санкції, ця держава продовжує порушувати базові права та свободи людини. Невдоволення політикою влади зріє і в самому Ірані. Прикладом цього є громадянські протести, які відбуваються час від часу. Останні можна було спостерігати рік тому, проте діяльність опозиції тільки стимулює посилення цензури та обмеження свобод.
