4 вересня 1563 року у ВКЛ видана знаменита Берестейська Біблія

Видання Брестської Біблії стало для Миколи Радзивілла однією з найважливіших частин виконання його життєвої мети. Радзивілл вірив, що це видання Біблії зрозумілою мовою покаже народу його помилки і гріхи перед Богом і зверне його на правильний шлях, подібно як це було за часів Йосії, коли Закон Божий після тривалого забуття був знайдений і за наказом царя прочитаний перед усім народом. Це призвело до відновлення завіту між Богом та ізраїльським народом.

У своїй посвяті Брестської Біблії королю князь Радзивілл висловлював побажання, щоб Сигізмунд Август за прикладом царя Йосії “благоволив нагадувати і вчити” своїх підданих, “щоб славним Божим Законом… користувалися, раділи і в ньому практикувалися”. Віра Радзивілла не була безпідставною. Хоча король і не очолив реформаційний рух, але симпатизував багатьом ідеям та діяльності євангельських християн.

Переклад Радзивіллівської Біблії здійснила група перекладачів. Серед них були представники ВКЛ Андрій Трицеський і Симон Зак, перший проповідник Брестського збору, а пізніше міністр Віленського кальвіністського збору. Польська мова перекладу пояснюється тим, що його ініціатива виходила від польських кальвіністів і велася в основному в Піньчуві, протестантському центрі Малої Польщі. Тому Брестську Біблію іноді ще називають Піньчувською.

Дослідники стверджують, що традиція перекладу, використана в цьому виданні була настільки сучасною, що і через чотириста років багато чого залишилося незмінним. Наприклад, в Брестській Біблії, вперше після французького перекладу Біблії Роберто Стефануса (1553), використаний поділ біблійного тексту на нумеровані вірші. Перекладачі користувалися новими джерелами: відомими на той час оригінальними єврейськими та грецькими текстами, так як колишні католицькі переклади спиралися на латинську версію Вульгати (переклад Ієроніма, кінця 4 ст.).

Біблія містила “Передмову для християнського читача про користь Святого Письма і про справу перекладу цих книг”. Святе Письмо подавалося там, як “вище благо, понад яким ми нічого не маємо ціннішого на цьому світі”.

Мова була простою, наближеною до народної, без іноземних термінів. Для простоти розуміння тексту книга супроводжувалася коротким переказом біблійної історії (“Підсумок чи короткий опис всього Святого Письма…”).

Для зручності читачів Радзивіллівська Біблія також містила Таблицю з планом читання біблійних текстів Старого і Нового Заповітів протягом року і предметний покажчик з індексом більш ніж 1 400 біблійних назв. Кожен розділ Старого Заповіту починався з короткого змісту, що також допомагало читачеві легше зрозуміти контекст і загальне послання книги.

Біблія 1563 року стала офіційним виданням євангельської церкви ВКЛ і Польщі, а також, за постановою реформатського Синоду, її повинен був мати кожен протестантський збір. Точний тираж книги невідомий, але за різними оцінками становив 400-500 примірників.

Про цінність Радзивіллівської Біблії свідчить той факт, що її тексти неодноразово передруковувалися по частинах. Новий Заповіт з неї перевидавався в Несвіжі (1563 і 1568 рр.), Бресті (1566), Вільнюсі (1593) і Нюрнберзі (1599), а Псалми перекладалися на білоруську мову і застосовувалися білоруськими протестантами. До Брестського видання зверталися і друкарі Острозької Біблії.

Справа, розпочата Богом через Радзивілла та інших відданих людей, стала благословенням для Великого князівства. Для багатьох біблійні тексти ставали першим підручником з грамоти, а катехізиси – повчанням з найрізноманітніших аспектів суспільного життя, яке базувалося на біблійному вченні. Біблійні істини, поширені в суспільстві, народжували нові відносини між людьми, які будувалися на любові і благородному ставленні один до одного. Біблія засуджувала обман, шахрайство, ненависть, байдужість і лінь та підкреслювала цінність свободи і правди, формувала відповідальність в користуванні ними. Божий Закон давав людям ясне пояснення, що таке гріх, що в очах Бога є хорошим, а що злим.