3 жовтня 1692 року пуританське духовенство прийняло рішення не піддавати смертній карі засуджених у «відьомських судах». Воно було прийняте після того, як протягом останнього року у Салемі та його околицях через суд за підозру у чаклунстві пройшло 150 людей і 19 були страчені через повішання.
Салемське «полювання на відьом» стало найгучнішою подібною справою у Новій Англії з найбільшою кількістю страчених. Навколо цієї історії і по сьогоднішній день точаться гострі дискусії щодо причин цих трагічних процесів. У розвитку «полювання на відьом» відзначається ряд факторів, поєднання яких і вилилося у сумнозвісну історію.
По-перше, у деяких людей почали спостерігатися припадки, які були сильніші за прояви епілепсії та супроводжувалися звинуваченнями у сторону різних осіб щодо їхньої участі у чаклунських практиках. Це кидало тінь підозри на різних людей, як чоловіків, так і жінок, які проходили через судові процеси. Люди вірили у те, що диявол може спокушувати окремих людей, пропонуючи їм укласти з ним «договір» в обмін на те, що їм більше не потрібно буде перейматися питаннями гріха та спасіння.
По-друге, як зазначає історик Девід Холл, важливу роль у цій ситуації могли зіграти особливості пуританської віри. Від віруючих очікувалося, що вони будуть максимально докладати зусиль, щоб дотримуватися бездоганної моралі, а також постійно перевірятимуть свої мотиви, щоб з’ясувати чи щиро вони розкаялися у своїх гріхах та чи повністю сподіваються на Христову милість. Такі очікування часто могли посіяти невпевненість у своїй вірі, яка потім могла переростати у злість відносно цієї ж віри. Пуритани робили значний акцент на сповіді, і те, що віруючі відчували тягар гріха і через те, що сповідь була невід’ємною частиною їхнього життя, певним чином пояснює, чому близько 50 чоловіків та жінок сповідувалися у тому, що мали спільність із дияволом.
По-третє, так як шлях віри потребував постійного очищення від гріхів, служителі та магістрати Нової Англії вірили, що «полювання на відьом» та їхня публічна страта допомагали очистити спільноту від гріха. У більшості випадків судді та урядовці діяли відповідно до суспільних очікувань відносно себе.
По-четверте, віра у відьом не була унікальною для пуритан. Вона тяглася з давнішніх народних практик. Серед страчених у Салемі чоловіків та жінок були ті, хто мав репутацію цілителів та чаклунів.
Це не виправдовує сам процес та вбивства людей, які підозрювалися у чаклунстві, проте дає можливість зрозуміти контекст. «Полювання на відьом» не було процесом, характерним лише для пуританської Америки. Воно відбувалося як в католицьких, так і в протестантських регіонах Європи, а кількість страчених у Салемі значно менша, ніж у Шотландії чи частинах Франції та Німеччини.
Вагомий внесок у припинення вбивств за підозрою у чаклунстві зробив служитель Інкріз Матер, який опублікував працю «Докази сумління у справі зі злими духами» («Cases of Conscience Concerning Evil Spirits»), датовану 3 жовтня 1692 року. У цій роботі Матер критикує покладання на спектральні докази, стверджуючи: «Краще, якщо ми відпустимо десять підозрюваних відьом, ніж засудимо одну невинну людину».
