Цього дня 240 років тому російська імператриця Катерина ІІ видала наказ, згідно з яким українці Лівобережжя та Слобожанщини позбавлялися права вільно переселятися і були зобов’язані «прикріпитися» до землі пана, на якій перебували на момент підписання наказу. Селяни намагалися уникнути закріпачення втечею до новостворених південних губерній, проте з 1796 року аналогічна система залежності поширилися і на Південь.
Для українських селян кріпацтво не було новим явищем. Протягом XVI-XVII століття запроваджувалися різні обмеження для селян, обов’язковий відробіток панщини, однак саме в Російській імперії ця форма залежності набула справді рабської суті. Закріпачення означало, що селяни були зобов’язані працювати на панів, які мали власність на землю та нарощували свої статки шляхом залучення кріпаків до обов’язкового відробітку.
Після указу Катерини ІІ близько 300 тисяч селян Лівобережжя та Слобожанщини втратили особисту свободу, за можливість обробляти землю, яка належала панові. Окрім цього вони повинні були платити подушний податок. Кріпаки не могли переїжджати з однієї землі на іншу без дозволу свого пана та не мали права на власність.
Водночас панів можна було розглядати як власників самих селян. Буде справедливо визначати кріпацтво як один із різновидів рабства, адже поміщик мав право продати чи обміняти кріпака. Щоправда, за наступника Катерини ІІ Павла І були введені деякі обмеження використання кріпацької праці, наприклад, панщину не можна було відробляти в неділю.
Система кріпацтва в Російській імперії викорінювала будь-яку ініціативу селян та пригнічувала їх. Коли європейські монархи поступово усвідомлювали шкоду від неоплачуваної примусової праці, то російські правителі використовували закріпачення як простий примітивний шлях одержання прибутку та елемент контролю широких мас.
Українських селян обмежували в доступі до освіти, вони не могли займати керівні посади та відстоювати свої особисті і тим паче національні інтереси. Українці мають певну обізнаність становищем селянства того періоду, як мінімум, з біографії Тараса Григоровича Шевченка, чиє життя стало прикладом трагедії, в якій жили пересічні кріпаки. Завдяки добрим друзям йому вдалося здобути особисту свободу, проте ми не знаємо, скільки талантів так ніколи і не були розкриті.
