25 травня — день пам’яті Симона Петлюри — українського політичного і військового діяча, одного з ключових постатей бурхливих українських 1910-1920-х. Його життя було повне випробувань і трагедій, а історичні обставини підштовхнули до еволюції поглядів та змусили очолити боротьбу за українську державність.
Симон Петлюра народився 22 травня 1879 року в багатодітній сім’ї на Полтавщині та виховувався у традиційній українській релігійній атмосфері. Здобув освіту Полтавській духовній семінарії, проте своє життя присвятив військовій та державотворчій справі. До українського національного руху приєднався під впливом творчості Миколи Міхновського, однак він довго стояв на неоднозначних та дещо наївних позиціях.
З одного боку, Петлюра захоплювався ідеєю відродження української ідентичності та суверенності народу, проте з іншого — в роки Першої світової війни сподівався, що участь українців на боці Російської імперії буде врахована російським керівництвом і українцям нададуть певні права в імперії.
Наївні сподівання Петлюри були зруйновані вже в 1917 році, коли він став однією з центральних постатей визвольних змагань. Після проголошення УНР увійшов до Центральної Ради та був призначений на посаду Генерального секретаря з військових справ. Того ж року він керував першими придушеннями спроб провести більшовицькі перевороти в Україні. Найвідомішою успішною кампанією армії УНР цього періоду є бої за завод «Арсенал» у січні 1918-го.
Проте не всі в українському уряді підтримували активний спротив комуністам. Голова Генерального секретаріату Володимир Винниченко звинувачував Петлюру в спробі правого перевороту та домагався відставки за неготовність співпраці з Радою Народних Комісарів у Росії. В наступні роки конфліктів стало ще більше: після перевороту Скоропадського Петлюра перебував в опозиції до гетьмана і був одним з лідерів повернення влади до Директорії.
Ситуація значно ускладнилася у 1919-му, коли УНР мала протистояти і комуністам, і білій армії Антона Денікіна. В умовах боротьби всіх проти всіх позиції УНР слабли і, попри низку успішних воєнних операцій, утримати контроль над державою не вдалося. Наприкінці того ж року Симон Петлюра виїздить до Варшави та веде перемовини з поляками про спільне протистояння більшовикам (українці також брали участь у Варшавській битві 1920 року, за підсумками якої червоноармійці не змогли рушити далі в Західну Європу).
Решту життя Симон Петлюра прожив в еміграції, однак більшовицька влада розглядала його як небезпечний елемент і символічну постать. У 1922 році Ленін на засіданні ЦК РКП(б) проголосив: «Ніякі Денікіни, Юденичі нам не страшні, бо їхні програми застаріли. Нам, більшовикам, страшний лише один лідер — Петлюра, програма якого небезпечна для нас… Тому Петлюру необхідно вбити!»
Виконати цей наказ було доручено агенту ОДПУ Самуїлу Шварцбарду, який 25 травня 1926 року застрелив Симона Петлюру прямо посеред вулиці в Парижі.
