У ці лютневі дні, коли ми говоримо про річницю трагічних подій Революції Гідності, слід згадати ще одну дату: 25 лютого 2010 року – це день інавгурації четвертого президента України Віктора Януковича. В історії нашої незалежності Янукович – єдиний глава держави, який після свого президентства був засуджений судом за державну зраду, а також злочини проти миру і пособництво у веденні війни проти України. Оглядаючись назад, можна вже робити висновки про період його президентства.
Янукович не лише стимулював велику політичну кризу, яка вилилася в революцію, але й буквально втік із країни, гарантом конституції якої він називався. Майже 4 роки президенства нанесли країні непоправну шкоду. По-перше, він підготував ґрунт для приходу «русскава міра»: продовжив розвалювати армію, проводив антинаціональну мовну політику, формував культуру комуністичного коріння та нівелював національну ідентичність, підписав угоду про продовження перебування чорноморського флоту в Криму, а також у ключовий момент, коли вирішувався зовнішньополітичний курс країни, розвернув напрям України на Схід (що й стало останньою краплею в чаші терпіння українців). По-друге, викриття статків Януковича та ключових фігур його режиму показало реальні масштаби розкрадання. І все це на фоні тієї ж олігархічної економіки, тиску на бізнес і тотальної корупції.
Людям природно пам’ятати все найкраще, тому сьогодні все ще чути слова ностальгії за тими роками. Чимало людей продовжують поширювати міф про стабільність і безпеку режиму Януковича, називаючи Революцію Гідності причиною анексії Криму та початку війни на Донбасі. Але очевидно, що ніяка війна не готується за 2 місяці. Майдан був всього лише приводом для Росії розпочати агресію раніше, проте війна готувалася давно: проникнення російської агентури в СБУ та органи державної влади, публічні повторення постулатів про «єдиний руський народ», цілеспрямований розвал нашої армії та дискредитація й нівелювання української державності.
Політтехнологи Віктора Януковича формували образ глибоковіруючого президента. Він регулярно вітав громадян з християнськими святами, нерідко був помічений в храмі на свята. Але всі шокуючі об’єкти Межигір’я та викриття побуту Януковича показують нам справжню вагу його християнства. Те ж саме вся країна спостерігала і в маєтку генпрокурора Віктора Пшонки: позолочені ікони та раритетні старовинні Біблії вказують на пожадливість і клептократію, але аж ніяк не високодуховність чиновника. Та й сама релігійна політика екс-президента викликала багато питань. З його приходом до влади стала помітною певна привілейованість УПЦ МП та ігнорування інших конфесій, що, безперечно, мало явне політичне підґрунтя.
Після втечі Януковича 22 лютого 2014 року відкрилося багато непублічних темних сторін життя екс-президента, які були всього лише пародією на демократичний образ інтелігентного політика. І навіть його публічна діяльність промовисто вказувала на авторитарність і відверте наслідування російського ідеалу «політика-царя».
Ті 4 роки були складним уроком для народу. Залишається тільки сподіватися, що ми його засвоїли. Майдан згуртував громадянське суспільство і побудив національну свідомість. Добровольчий і волонтерський рухи зародилися саме як відповідь свідомих громадян на російську агресію і забувати цей досвід не можна, бо ми все ще стоїмо на шляху державотворення.
