24 квітня 1915 року арешт і вислання понад 230 представників вірменської інтелігенції зі Стамбула став однією із знакових акцій турецького «геноциду вірмен», а в 2015 році цей день був визнаний європейським Днем пам’яті жертв геноциду вірмен.
Відомо, що ще на початку IV ст. Вірменія стала першою у світі країною, яка прийняла християнство як державну релігію. Щоб мати Біблію своєю мовою, вірменським християнським просвітителем Месропом Маштоцою був спеціально створений власний вірменський алфавіт і в першій половині V ст. здійснений переклад Біблії на вірменську мову.
Саме прийняття християнства об’єднало вірменський народ і дозволило зберегти свою єдність за часів втрати власної державності. У середні віки тодішня вірменська держава одна з перших християнських країн прийняла на себе удар кочових мусульманських народів. Опинившись у складі Османської імперії, вірмени, як і інші християни та іудеї, мали обмежену свободу: турки відносили їх до «громадян другого ґатунку», показання християн проти турків не приймалися судом, вони не могли носити зброю, їздити на конях, їхні будинки не могли бути вищими за будинки мусульман, християни платили підвищений податок і мали багато інших правових обмежень.
У кінці XIX ст. в Османській імперії почала поширюватися ідеологія «пантюркізму», а на початку ХХ ст., з приходом до влади «младотурків», «пантюркізм» став офіційною ідеологією турецької влади. У кінці XIX ст. відбувалося об’єднання і вірмен, які створили свої просвітницькі та політичні організації.
Перше масове вбивство вірмен відбулося у 1894-1896 рр. і отримало назву «ерзурумська різанина», під час якої загинули десятки тисяч вірмен. За підрахунками лютеранського місіонера Йоганеса Лепсіуса, який перебував у той час у Туреччині, загинуло не менше 88 тис. осіб.
Гоніння часто мали релігійний характер, коли мусульмани руйнували християнські храми і вирізали християн. Тільки перетворених на мечеті християнських храмів налічувалося понад 320. Погроми вірмен повторилися в 1907 році в Кілікії і в 1909 році в Адані. Після підписання Туреччиною секретного договору з Німеччиною на початку Першої світової війни, турки отримали підтримку в створенні коридору для об’єднання з мусульманськими країнами Російської імперії, що означало викорінення вірменської присутності на територіях, які лежали на шляху цього коридору. У листопаді 1914 року було оголошено джихад, що підігріло антихристиянський шовінізм серед мусульманського населення.
Найбільші гоніння на вірмен-християн почалися саме в 1915 році завдяки підбурюванням атеїстичних турецьких лідерів Талаата, Енвера і Джемаля, які перемогли у молодотурецькій революції. Після перших невдалих боїв Османської імперії проти російської армії, вину звалили на вірмен, звинувативши їх у зраді. Після цього кілька десятків тисяч вірменських солдат, що служили в османській армії, були обеззброєні і частково вбиті. Це стало прелюдією до масової депортації та знищення цивільного вірменського населення.
Саме однією зі знакових акцій цієї кампанії вважається знайдений документ османського МВС від 24 квітня 1915 року про арешт і депортацію вірменської інтелігенції зі Стамбула. Наступного місяця почалася масова депортація вірмен з тією метою, щоб їхня кількість не перевищувала 10% у всіх районах імперії. Під час депортації багато людей загинуло.
13 липня 1915 року Талаат заявив, що депортація була проведена для «остаточного вирішення вірменського питання», що фактично означало знищення проблеми вірмен в Османській імперії. Етнічними чистками займалися створена турками в основному з колишніх в’язнів «Спеціальна організація», підпорядкована Талаату, спеціальні ескадрони смерті і спецслужби країни на чолі з Бехаедіном Шакіром. Якщо на суші вірмен масово вирізали і вішали, то на узбережжі Чорного моря вантажили на кораблі і топили. Тут жертвами стали і багато вірмен-католиків і протестантів.
Геноцид вірмен продовжувався до 1923 року і кількість його жертв може досягати до 1,5 млн осіб. Ізраїльський професор Чарні назвав його «раннім прикладом масового геноциду» у «кривавому ХХ ст.» і «репетицією Голокосту».
Зображення: wikipedia.org
#християнство_в_історії
