24 квітня 1533 року народився Вільгельм І – принц Оранський, намісник Нідерландів та один з ключових діячів Нідерландської революції.
Коли Вільгельму було 11 років, він успадкував титул принца, який перейшов йому як спадкоємцю князівства Орандж. Він ріс в протестантській родині та залишався вірним ідеям Реформації, навіть коли був формальним католиком, навчаючись в Іспанії при королівському дворі. Саме там, за задумом короля, мали виховуватися діти зі знатних сімей, щоб у майбутньому стати успішними високопосадовцями.
У 22 роки Вільгельма призначено намісником короля в Північних Нідерландах (провінції Утрехт, Голландія та Зеландія). Саме цей край став його справжньою Батьківщиною, населення якої вже тривалий час потерпало від іспанського панування.
Король Іспанії Філіп ІІ був фанатичним католиком, який прагнув не лише зупинити розповсюдження протестантизму на підлеглих територіях, але й розправитися з уже існуючими громадами, яких він вважав «єретиками». Одним з ключових чинників майбутньої революції і було релігійне питання: протестантизм швидко поширювався, натомість католицизм стрімко втрачав позиції.
Плани короля приводив в життя його уповноважений герцог Альба, який вирізнявся не лише релігійним фанатизмом, а й нечуваною жорстокістю. Саме уникаючи переслідувань герцога, протестанти з Південних Нідерландів тікали на Північ. Там вони разом із біженцями з Франції (гугенотами) зробили чималий внесок у розквіт Голландії в XVII столітті. Хоча протестанти і були дуже вмілими та підприємливими, проте їм було нелегко, бо доводилося практично починати життя заново. Але доля тих, хто залишився, була набагато страшнішою: каральні операції закінчувалися масовими стратами (за час перебування Альби при владі в південних провінціях Нідерландів було страчено 18 600 людей).
Репресивні заходи іспанців викликали неабияке обурення серед протестантів (в тому числі серед знаті та просто заможного населення). Вони почали самоорганізовуватися та чинити відкритий спротив іспанському пануванню. Спочатку Вільгельм Оранський, як намісник цих земель, доволі пасивно реагував на початкові революційні дії, проте розгортання більш активного спротиву примусило принца все ж визначитися, на якому він боці. Тоді Вільгельм не просто підтримує, але очолює революцію, перейшовши відкрито на бік протестантів. Йому вдалося організувати повстанців у могутню армію, яка могла протистояти іспанцям.
Звістка про це розлютила Філіппа ІІ, і він видав наступний наказ: «За всі злочини ми (король Іспанії) оголошуємо його зрадником… нашим ворогом і ворогом нашої держави, виганяємо його назавжди з королівства… Майно означеного Вільгельма надається на грабунки будь-кого з наших підлеглих, дозволяється нападати на це майно і убити володаря». Більше того, король оголошує про винагороду в 25000 золотих флоринів за вбивство королівського намісника в Нідерландах.
Наказ короля спричинив чималий ажіотаж. Знайшлося чимало охочих поквитатися з Оранським принцом. Перша невдала спроба вбити Вільгельма сталася вже у 1582 році. Цинізм замаху полягав в тому, що вбивця намагався вбити його прямо під час недільної служби. Але після невдач спроби знищити принца не припинилися, і вже через 2 роки іспанському агенту Жерару Бальтазару (фанатичному католику) вдалося здійснити задумане.
Після смерті Вільгельма Оранського революційні дії не стихли та й антиіспанські настрої ніде не зникли. Хоча фактичну незалежність Нідерланди здобули вже після смерті Вільгельма, проте саме його підтримка та активна участь в революційних подіях прискорили, а, можливо, були вирішальними у здобутті незалежності.
