Цього дня 1906 року народилася видатна українська поетеса, учасниця національно-визвольної боротьби – Олена Теліга.
Майбутня поетеса походила з інтелігентної родини (батько – вчений, мати – вчителька). З 1918 року її сім‘я переїжджає до Києва. За все своє життя Олена Теліга (тоді ще Шовгенева) часто змінювала місце проживання, проте саме це місто стало її справжнім домом.
В перипетіях української революції та громадянської війни майбутня поетеса на деякий час переїхала з родиною до Чехословаччини, де вона познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком Михайлом Телігою; згодом вони повінчалися в місцевій церкві. В еміграції Теліга знайомиться з багатьма письменниками, митцями та борцями за українську незалежність. Вона добре знала Юрія Дарагана, Оксану Лятуринську, Євгена Маланюка, Олега Ольжича. Особливе враження на неї справив Микола Сціборський – публіцист і один із творців армії УНР.
На шлях національно-визвольної боротьби Олена стала, коли деякий час проживала в Польщі. В 1939 році вона вступає в ОУН і саме цей рік стає для поетеси знаковим. Тоді в березні гітлерівські війська знищили щойно проголошену молоду Карпатську Україну, і ще до офіційного початку Другої світової війни стала очевидною загарбницька суть планів Німеччини. В лавах ОУН Олена Теліга працювала над розробкою листівок, агітаційних та просвітницьких матеріалів, які відсилалися на Велику Україну.
Проживаючи до 1941 року в Кракові, вона організувала та очолила мистецьку організацію «Зарево», навколо якої гуртувала творчу молодь і надавала посильну допомогу українським культурним установам. Також поетеса поповнювала і свій творчий доробок новими віршами. Загальна тематика творів охоплювала любовні, бойові та визвольні мотиви. Однак, її творчість важко назвати феміністичною. У своїх віршах Олена окреслює роль жінки як вірної, ніжної, але і як міцної підтримки своєму чоловікові, який захищає та відстоює незалежність безпосередньо. І тільки коли є гостра потреба й необхідність для перемоги – тоді жінка стани з ним поряд і буде з ним до кінця.
В часи німецької окупації Олена Теліга приймає рішення повернутися в Україну і разом з чоловіком вирушає спочатку до Львова й Рівного, а потім і до Києва, де мала намір лишатися постійно й, ба більше, продовжити національно-просвітницьку діяльність.
Однак 7 лютого 1942 року нацисти почали арештовувати українських націоналістів. Поетеса мала можливість уникнути страшної долі, полишивши національно-визвольну діяльність, однак таке пристосуванське життя не для неї і вона обирає залишатися вірною принципам до кінця. Їй належать сильні й пасіонарні слова: “Життя – це боротьба, а боротьба – це справжнє життя”.
21 лютого 1942 року Олену Телігу разом з її чоловіком та іншими членами ОУН нацисти розстріляли у Бабиному Яру. Смерть поетеси ще раз доводить абсурдність звинувачень українського підпілля в колаборації з нацистами. Тендітна жінка була безжально вбита, бо посильними методами боролася проти нацистської окупації та проти повернення червоної загрози, що вже тоді забрала мільйони життів українців.
Першочергово церква, але також поети й музиканти, митці та літератори тією чи іншою мірою формують гуманітарну основу цивілізації. На їх плечах лежить відповідальність за культуру і цінності народу, від них залежить вектор його розвитку: чи це буде високодуховна, моральна й пасіонарна спільнота, чи навпаки: суспільство споживацтва, духовної й культурної бідності та егоїзму.
