965 років тому, 20 лютого 1054, помер один з найвидатніших князів Київської Русі. Ярослав Мудрий, часи правління якого справедливо вважають розквітом Русі, є культовою персоною не тільки в історії України, а й в історії Європи.
Трагізм його смерті полягає не тільки в тому, що держава втратила талановитого керманича, а й в подальших подіях, які призвели до втрати Києвом своєї попередньої могутності, бо часи Ярослава Мудрого по правді називають «золотим віком». Він продовжив політику свого батька Володимира і значно розширив кордони Київської Русі та прославився як досвідчений полководець у численних походах.
Але ще більш відомим князь став як талановитий дипломат за вміння налагоджувати зв’язки з багатьма європейськими державами шляхом династичних шлюбів. Сам він був одружений на Інгігерді, дочці короля Швеції. Ярослав зміг організувати чимало шлюбів своїх дітей та онуків з правителями інших держав. Так, його дочка Анна вийшла заміж за короля Франції Генріха І, Єлизавета – за норвезького короля Гарольда, Анастасія – за угорського монарха Адріана, а сестра князя Марія була заміжня за польським королем Казимиром І. За такі тісні монарші сімейні зв’язки Ярослава Мудрого було названо «тестем Європи» і це в черговий раз доводить нашу давню приналежність до європейської цивілізації.
Не менш важливо, що його діяльність сприяла поширенню християнства на Русі. Саме за правління Ярослава розпочалося будівництво одного з найвідоміших і найстаріших православних храмів – собору Святої Софії в Києві. Окрім цього, за його князювання затверджено Київську метрополію, яка перебувала під юрисдикцією Константинополя. Також у цей час виникають перші православні монастирі на Русі: Києво-Печерський та Юр’їв монастирі.
Не можна оминути визначну просвітницьку та культурну діяльність Ярослава Мудрого: сприяння поширенню освіти через заснування школи при Софійському Соборі та чималої бібліотеки. Також у першій половині ХІ століття поширення набуло переписування та переклад на церковнослов’янську мову грецьких книг та написання літописів.
Але він допустив одну помилку, встановивши особливу систему престолонаслідування – сеньйорат. Саме тому після смерті Ярослава київським князем став його старший син Ізяслав, але переяславським – Всеволод, чернігівським – Святослав, волинський – Ігор, а смоленським – В’ячеслав. Їхній батько мав на меті зберегти владу в руках однієї сім’ї, не допустити кривавої боротьби за престол, але цей задум спричинив занепад і поступовий розпад Київської Русі шляхом феодального дроблення. І коли прийшов вирішальний момент захистити свої наділи від монгольської орди, то місцеві князі не змогли дати гідну відповідь загарбникам. Колективний сюзеренітет продемонстрував одну з перших в нашій історії втрату державності.
Історія має властивість повторюватися. Українцям ще варто докласти чимало зусиль, щоб афоризм «історія нас вчить, що вона нічого не вчить» нас не стосувався. Як майже 1000 років тому, так і сьогодні гостро стоїть питання державності, єдності та сформованої національної еліти в умовах агресії зі Сходу.
