У далекому 1792 році Національна Асамблея Франції почала використовувати гільйотину як основний метод страти. Здавалося б, рядовий історичний факт зі сфери винаходів та технологій, проте згадане знаряддя смерті грає далеко не останню роль для історії Франції та й Європи загалом.
Почати варто з того, що гільйотина існувала ще в середньовічній Європі, але широка популярність прийшла до неї значно пізніше. Вона стала невід’ємним символом Великої французької революції як очевидний доказ нестримної жорстокості і кривавої суті подій тих років. Ще до Маркса і Жовтневого перевороту світ міг спостерігати всі принади лівої революції з подальшим терором.
Найбільш відомими жертвами Французької революції, страченими на гільйотині, були король Франції Людовік XVI та його дружина Марія-Антуанетта. Але вражає не лише статус страчених, а й їхня кількість. З вересня 1792 року, коли якобінці захопили владу, Францію накрила хвиля нечуваних розправ і терору. На вершині останнього розмістився Комітет суспільної безпеки (своєрідна революційна поліція), який видавав ордери на арешт та направляв обвинувачених до Революційного трибуналу. Судочинство тогочасної Франції нагадувало лише механізм задоволення обвинувальних вироків, які присуджували десяткам тисяч людей смерть через гільйотину.
Більшість страт за часів якобінського терору були політично вмотивованими або просто безпідставними. На смерть засуджували не лише монархів чи дворян, які хотіли залишити свій статус; під «гарячу руку» лівих революціонерів потрапляли абсолютно пересічні люди, які просто були запідозрені в недостатній лояльності до нового режиму.
Як не дивно, ця машина для вбивства була популярною і в ХІХ – ХХ століттях. Відомим поціновувачем гільйотини був і Адольф Гітлер. За часів Третього Рейху це знаряддя вбивства використовували десятки тисяч разів.
Відмовлятися від гільйотини почали масово тільки в середині минулого століття. Остання страта в такий спосіб була здійснена лише в 1977 році, коли в Марселі був страчений вбивця-емігрант з Тунісу. Але після скасування смертної кари у Франції і питання використання гільйотини було зняте саме по собі.
Ми живемо у світі після гріхопадіння. Історія переповнена прикладами жорстокості. Але можна спостерігати цікаву тенденцію: коли жорстокість набуває системного характеру, коли терор поглинає суспільство і здається, що виходу немає, то рано чи пізно кожен кривавий режим падає (навіть коли тиран видається незламним).
