2 вересня 1621 року розпочалася битва під Хотином, де українсько-польські війська розгромили війська османів. Ця перемога стала завершальним етапом Хотинської війни 1620-1621 років.
У XVI-XVII століттях Османська імперія нарощувала сили, розширювала кордони та залишалася загрозою, найперше, для Центральної та Східної Європи. В 1620 році турецькі й татарські війська повністю утримували Поділля, яке мало стати своєрідним плацдармом для завоювання всієї України та Речі Посполитої. Султан Осман ІІ зібрав величезне військо (до 300 тисяч воїнів, сотні гармат та навіть 4 бойові слони).
Польська армія складалася з крилатих гусарів (понад 8200), коронної піхоти (7700), найнятої німецької піхоти та кінноти (до 10 тисяч воїнів). Українських козаків налічувалося понад 40 тисяч.
2 вересня татарське військо заблокувало шлях із Кам’янця, що і спровокувало початок битви. Попри нищівний вогонь із турецьких гармат, козакам вдалося відтіснити противника вже до 4 вересня. Найбільш запеклі бої розпочалися за тиждень. В тих умовах відбувся бунт серед козаків і вони скинули чинного гетьмана Яцька Бородавку та обрали нового – Петра Конашевича-Сагайдачного (саме йому приписують чи не вирішальну роль в остаточній перемозі козаків). 12-14 вересня відбувся обмін посольствами, однак напруження лише зростало.
Нові бої спалахнули вже 15 вересня, коли в османський табір прийшов Карахаш-паша, який із 27-тисячним військом обіцяв султану швидку перемогу. Але все було навпаки: козаки розгромили османів та почали відтісняти до лісу. 22 вересня козаки напали на османський табір. Остання контратака турків відбулася 23 вересня. П’ять днів тривали запеклі бої, але 27 вересня турки почали остаточно відтупати; вони цю битву вже остаточно програли.
Війська Речі Посполитої разом із українським козацтвом завдали нищівної поразки, що для них означало не лише збереження позицій, але й витіснення османів на Південь. Для турків ця поразка стала нищівним психологічним ударом, адже польсько-українське військо було значно малочисельнішим. До того ж турки не були готовими давати відсіч всім атакам козаків, які щоночі робили вилазки в стан ворога і завдавали шкоди не стільки своєю масовістю, скільки винахідливістю.
Хотинська битва є черговою згадкою перемоги християнських військ над мусульманами та визначним етапом нашої військової історії. Ця перемога – чергова демонстрація українського авантюризму та здатності меншими силами здобувати великі перемоги. Ця характеристика нашої військової традиції має своє відображення і в нинішній російсько-українській війні (наприклад, утримання до кінця Донецького аеропорту).
