18 жовтня 1596 року в місті Берестя була опублікована церковна угода, покликана зупинити багаторічну боротьбу між католицькою і православною церквами на теренах Речі Посполитої, до якої тоді входили більшість українських земель.
Після укладення в 1569 році Люблінської унії та утворення багатонаціональної Речі Посполитої постало питання статусу православних ієрархів. Десятки років українці зазнавали відчутного релігійного та культурного тиску з боку Польщі, а православне духівництво не користувалося тими ж правами та привілеями, що і католицьке.
Внаслідок реформаційних процесів в Європі католицькі єпископи в Польщі намагалися зміцнити позиції Ватикану, для чого активно залучали єзуїтів, які контролювали більшість навчальних закладів в тому числі на українських землях. Православні намагалися також створити свою мережу освітніх закладів (тут можна пригадати меценатство князя Костянтина Острозького, який заснував Острозьку академію), однак конкурувати з католиками було вельми складно.
Конфлікт між західною та східною церквами тривав з розколу 1054 року, однак бажання духівництва об’єднатися і вирішити спірні питання неодноразово штовхали їх до перемовин та спроб укласти відповідні договори. Таких спроб з часів великої схизми року було чимало. Посилаючись на біблійне твердження про заснування церкви на одному камені, православні й католицькі лідери Речі посполитої також мали за мету владнати понад 500-літню суперечку.
Підготовка до унії тривала багато років; велися переговори як між духовними особами, так і між єпископами й королем Сигізмундом ІІІ. Попередня унія була укладена ще влітку 1595-го, однак частина православних єпископів відкликали свої голоси.
Наступного разу на Берестейському соборі у жовтні 1956 року зібралися церковні ієрархи, які уклали Берестейську унію. Згідно з документом Київської метрополії припинили своє підпорядкування Константинопольському патріархові та перейшли під верховенство Ватикану, зберігаючи при цьому православний обряд та деякі відмінні від католицьких догми.
Берестейську унію підписали архієпископ і митрополит Київський, Галича і всієї Русі Михайло Рогоза, єпископ Володимирський і Берестейський Іпатій Потій, єпископ-владика Луцький і Острозький Кирило Терлецький та ще низка церковних ієрархів, які визнали папську владу. Це стало початком утворення греко-католицької церкви, а її вірян почали називати уніатами.
Чи поклала унія кінець міжконфесійній ворожнечі в Речі Посполитій? Ні, не поклала, бо серед православного духівництва залишалося багато противників унії, які ще на соборі у Бересті висловилися проти зміни підпорядкування та не визнавали уніатів. Разом з тим католицьке духівництво також не сприймало уніатських священників рівними собі, що мало негативні й політичні наслідки для українців.
Протягом наступного століття ці питання неодноразово розколювали народ, а існування греко-католицької церкви не давало остаточного вирішення. В ході козацько-селянських повстань, а далі й національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького релігійні суперечки постійно живили ворожнечу між станами та народами.
Попри це, утворена на соборі греко-католицька церква надалі позитивно вплинула на відродження української ідентичності особливо на Західноукраїнських землях. В ХХ столітті УГКЦ зазнала великих переслідувань особливо з боку радянської влади та залишалася в підпіллі аж до 1989 року.
