logo

18 червня 1681 – народився Феофан Прокопович

18 червня 2020 р. \ оновлено 22 лютого

Цього дня 1681 року народився відомий український богослов, письменник і науковець Феофан Прокопович. Він має чималий філософський і науковий доробок, однак для нас відомий як основний ідеолог перебудови Московської держави в Російську імперію, що призвело до остаточної втрати української державності у XVIII столітті.

Феофан (Єлеазар) Прокопович народився в Києві. Рано осиротів, а тому його вихованням займався дядько, намісник Богоявленського монастиря. Він віддав племінника до початкової школи при монастирі, по закінченні якої Єлеазар навчався у Києво-Могилянській академії.

Після продовження навчання у Володимир-Волинському греко-католицькому колегіуму 17-річний юнак приймає уніатство та подорожує Європою, однак в підсумку повертається до православ’я та залишається викладати у Києво-Могилянській академії. В 1711 році став ігуменом Братського монастиря та ректором академії.

Прокопович написав низку праць із роздумами про державне управління та функціонування церкви. Його роботи привернули увагу Петра І, який викликав філософа й богослова в Петербург для участі в реформуванні російської церкви. Ідея позбавлення духівництва світської влади була популярною в Європі ще з XVI-XVII століття, однак в баченні Прокоповича церква мала підпорядковуватися цареві. Він пояснював це недопущенням “двовладдя” .

Російське духівництво і до того було де-факто пов’язане зі світською владою, а після реформи Петра І, (натхненником якої був саме Прокопович) Святійший Синод і де-юре підпорядковувався цареві. Ба більше, засідання Синоду і Сенату (верховного дорадчого органу при цареві) навіть проходили в одній будівлі. У підсумку структурне об’єднання духовної та світської влади сформувало негативну російську традицію “освячення” тиранічної влади церквою.

Відстоюючи імперіалістські принципи він дав ідейну базу для Петра І щодо перебудови держави. Звичайно, цар багато в чому опирався на європейський досвід і намагався переймати західний спосіб життя, однак модель побудови держави та функціонування владних інституцій він перейняв у ректора Києво-Могилянської академії.

Феофан Прокопович допоміг Петру І віднайти для Російської імперії спадковість (хоча й цілком хибну) від Київської Русі. Це поклало початок міфу про тотожність руської та московської традиції, а також про “єдність східних слов’ян” довкола московської державності. Таким чином, ідейним обґрунтуванням імперіалізму та захоплення наших земель слугувала концепція про “триєдинство російського народу” та необхідність єдності під керівництвом царя.

Відомий трактат Феофана Прокоповича “Правда волі монаршої” вміщував докладний опис напрямків майбутніх реформ і бачення побудови централізованої імперії з надзвичайними повноваженнями для монарха. За радикальну підтримку світської влади та причетність до обмеження прав церкви його неодноразово критикували церковні діячі. Та й спосіб життя архієрея (а саме такий статус він мав) сприяв поширенню чуток та інформації, що дискредитувала духовну особу (наприклад, любов Феофана Прокоповича до світських заходів та зловживання алкоголем). Однак зі статусом царського радника втрата сану йому не загрожувала.

Прокопович зіграв чималу роль у формуванні російського імперіалізму. Українці, як поневолена імперією нація, протягом понад чотирьохсот років страждала від наслідків цього. Звичайно, окрім ідей Феофана Прокоповича було чимало факторів для перебудови Московії в централізовану державу, однак імперські засади, які використовуються донині (наприклад, міф про “триєдинство російського народу”) належать саме Прокоповичу. Дуже прикро, що українці з великим потенціалом і феноменальним багажем знань стають інструментом для тих сил і проектів, які знищують Україну.