logo

16 травня 1966 року баптисти протестували проти переслідування християн в СРСР

17 травня 2020 р. \ оновлено 22 лютого

16 травня 1966 року сотні баптистів зібралися біли центральної будівлі ЦК КПРС у Москві та вимагали зупинити свавілля влади щодо християн.

Становище християн в СРСР було жахливим. Це була не просто дискримінація, але переслідування і репресії. Церкві дуже непросто існувати в умовах постійного нагляду КДБ та безлічі обмежень, які Радянський Союз накладав на християн. Постійні арешти, обшуки, залякування, конфіскація будівель, де проходили богослужіння, стали буденністю. Віряни не могли мати гарну роботу, бо християни не допускалися до вищої освіти, якщо вони не відмовлялися від своєї віри.

Небажання миритися з цією несправедливістю та безбожництвом як еталоном радянського громадянина, сподвигла сотні баптистів вийти в центрі Москви на акцію протесту. Люди з’їхалися з різних кінців Радянського Союзу: від Бресту і аж до Владивостоку. Вони просили можливості зустрітися з керівництвом держави чи передати клопотання про становище християн в СРСР.

Баптистам відмовили, однак вони залишалися біля будівлі ЦК КПРС. Наступного дня туди приїхали десятки автобусів і міліція розпочала “зачистку”. Християн масово арештовували та силою доправили у Лефортовську в’язницю. Багатьох побили. Згодом частину відпустили, а інших ув’язнили на 15 діб. Ще 30 осіб, включно з організаторами акції, були засуджені до ув’язнення на строк від 1 до 3 років. Та навіть судові процеси вони використали для євангелізації та виголошення своєї позиції.

Це було надзвичайно сміливо і потужно, адже не варто забувати, що СРСР – це тоталітарна атеїстична імперія. Тоді баптисти мали сміливість протестувати в Москві – серці комунізму та атеїстичного режиму, який винищував людей мільйонами за незгоду з політикою партії. Вони не побоялися вийти та публічно засвідчити свою віру, вимагати свободи віросповідання, хоча знали, що все це не завершиться без арештів і ця сміливість має надихати віруючих і сьогодні.

Ми, як християни, маємо “подвійне громадянство” – небесне та земне, тобто національне. Саме тому становище в Україні – це й наша відповідальність. Сьогодні багато говориться про небезпечні законопроекти, ухвалення яких може покласти край свободі віросповідання і свободі слова. Дякуючи Богу, ми живемо у вільній країні (хоча іноді й не цінуємо ту свободу, яку зараз маємо), а тому нам слід пам’ятати, що закони в Україні – це і наша відповідальність. Християни в Україні – це також громадяни, які мають стояти на варті правди й справедливості.

Шість з половиною років тому в багатьох церквах розгорілися дискусії щодо участі християн в протестних діях на вулиці. Тоді чимало людей по-фарисейськи засуджували Майдан і тих християн, які брали участь у протестах. Але чи можемо ми мовчати, коли відбувається несправедливість, чи можемо ми бути осторонь доленосних подій? Християнський світогляд і природне прагнення правди ніколи не дадуть нам бути байдужими до долі нашої держави та благополуччя народу.