Цього дня 1989 року розпочалася революція в Румунії, яка завершилася падінням комуністичного режиму. На відміну від інших країн Східної Європи, Румунія пішла кривавим шляхом. Це була єдина посткомуністична країна регіону, де повалення режиму супроводжувалося масовими смертями та вбивством диктатора.
1989 рік став переломним для Східної Європи, адже цього року відбулися антикомуністичні зрушення у Польщі, Чехословаччині, Угорщині та Румунії. Причин було достатньо і ці народи зважилися на пряме протистояння з ослабленою Москвою і її ставлениками. На тлі заворушень у сусідніх країнах румунам потрібна була одна іскра і нею стала доля протестантського пастора.
Румунська влада переслідувала протестантського пастора Ласло Текеша, який був угорцем-антикомуністом і намагалася виселити його з власного будинку в Тімішоару. Місцева громада стала на захист священнослужителя і місто перетворилося на епіцентр протестів. 16 грудня мітинг на підтримку пастора перетворився на масовий антикомуністичний протест, під час якого міліція та війська долучилися до наджорсткої розправи над народом. Вони відкрили вогонь по цивільних, використовували танки та бронетранспортери. Жертвами цього кривавого розгону стали понад 5 000 осіб.
Наступного дня протестувальники почали захоплення фабрик і установ, а вже 20 грудня армія перейшла на бік народу. Позиції комуністичного диктатора Ніколае Чаушеску були надзвичайно слабкими. Організований провладний мітинг виявився нікчемним і вуличні протести в Бухаресті стали цілковито антиурядовими.
Багато років румунський диктатор формував культ особистості. Він виступав на щотижневих шоу на стадіонах або вулицях у різних містах на славу йому, його дружині та Комуністичній партії. Однак диктатор не врахував, що ця пропаганда взагалі не спрацювала. Чаушеску вже не міг покладатися на армію (в ті дні за нез’ясованих обставин помер міністр оборони) і основою його силового блоку залишалися Секуріате — прокомуністичні сили безпеки.
22 грудня ситуація різко загострилася. Президент спробував виголосити публічну промову на площі Пяцца Унірій, але його зустріли тисячі розлючених протестувальників. Чаушеску та його дружина зрозуміли напруженість ситуації та спробували втекти зі столиці, що стало початком втрати влади. Після відставки Чаушеску було утворено новий уряд під проводом колишнього комуніста Іон Іллєску, який очолив Фронт національного порятунку Румунії.
Нова влада в лічені дні оголошує заснування Надзвичайного військового трибуналу — військового суду, який буде судити Чаушеску за геноцид та інші злочини. Суд відбувся 25 грудня, тривав близько двох годин і виніс подружжю смертні вироки. Їх стратили негайно. Далі нова влада вирішила ввести надзвичайний стан, щоб припинити демонстрації та відновити порядок у країні.
Швидка зміна влади і обставини революції шокували світ. Хоча Румунія позбулася комуністичного управління, проте ще зовсім не стала на шлях демократії. Наступні роки були досить складними, політична ситуація напруженою, адже країну охопили шахтарські протести. Протягом 1990-х румунам все ж вдалося провести і політичні, і економічні реформи, хоча декомунізація розтигнулася на десятиліття. У 2004 році Румунія стала членом НАТО, а 2007-го приєдналась до європейського Союзу.
