logo

15 листопада 1416 року Григорій Цамблак присвячений на митрополита

15 листопада 2018 р. \ оновлено 22 лютого

15 листопада 1416 року Собор єпископів у Новогрудку присвятив Григорія Цамблака на митрополита Київського. Це сталося в присутності всього православного єпископату Великого князівства Литовського та Польщі, але без згоди константинопольського патріарха, який за намовою митрополита Фотія, який сидів у Москві, відмовлявся визнати Цамблака.

Григорій походив із знатного волосько-болгарського роду. Його дядько Кипріан був православним митрополитом Русі. Близько 1400 року Григорій став ченцем, займався проповідницькою діяльністю в монастирях Візантії, а потім був ігуменом Дечанського монастиря в Сербії і пресвітером в Сучаві на території Молдови.

У 1406 році Цамблак на запрошення свого дядька Кипріана виїхав з візитом до ВКЛ. Хоча поки він був у дорозі його дядько помер, але зустріч Григорія з великим князем Вітовтом, ймовірно, вплинула на його подальше обрання митрополитом. Вітовт був зацікавлений у створенні окремої від Москви митрополії, а Григорій був хорошим кандидатом на роль альтернативного митрополита. Незважаючи на невизнання з боку патріарха, Григорій кілька років ніс своє служіння.

У 1416 році він переніс свою кафедру до Вільні з Києва, який опинився під загрозою захоплення військами Едигея. Як Київський митрополит, Григорій з ініціативи Вітовта взяв участь у Констанцькому соборі, де зустрічався з папою римським і намагався його переконати в необхідності скликання загального собору католицької і православної церков з метою укладення унії. Хоча на той момент ніяких договорів не було зроблено, Вітовт залишився задоволений діяльності митрополита. Григорія в Констанці супроводжувала велика делегація з 300 чоловік, що дуже вразило інших делегатів. Точна дата смерті Григорія невідома. Одні вважають, що він залишив світ у 1420 році, інші допускають, що він міг жити в монастирі до 1450 року.

Після себе митрополит Цамблак залишив багату книжкову спадщину, яка становила близько півсотні книг церковнослов’янською мовою, віднесених до скарбів болгарської, сербської, молдавської, румунської, староукраїнської і староруської літератур. Близько 10 з них були написані в період правління «литовською» митрополією. Його твори активно переписувалися і читалися в усіх слов’янських країнах.