14 лютого 1919 року розпочалася Польсько-радянська війна, в якій взяли участь і українці пліч-о-пліч з поляками. Для останніх це була війна за незалежність, для нашого ж народу вона стала спробою максимально витіснити червоних на схід.
Не варто довго шукати причини війни, бо вони були очевидними та навіть банальними: радянські війська рухалися на захід так далеко, як їм дозволяли народи, які зазнали агресії. Загалом більшовики тоді ставили справді грандіозні цілі: дійти до Німеччини, допомогти місцевим комуністам провести революцію та поширити червону ідею на весь світ. Але на заваді цим планам стали поляки з українцями, які перешкодили планам кремля.
З кінця 1918 року більшовики дали зрозуміти українцям, полякам та білорусам, що мають намір рухатися далі на захід. Перша битва між польським та радянським військом відбулася 14 лютого 1919 року поблизу містечка Мости. Спочатку військова кампанія розгорталася на території Західної Білорусі і була досить успішною для поляків. Однак червона армія була очевидно чисельнішою і перспективи втратити східні терени постійно зростали.
Загроза радянської інтервенції підштовхнула Польщу до пошуку союзників. Спочатку їх лідер Юзеф Пілсудський шукав союзу з іншими противниками червоних — білогвардійцями на чолі з Антоном Денікіним, проте імперські посягання «білих» завели перемовини в глухий кут, що повернуло поляків до інших потенційних союзників.
Ними стали українці, які також боролися проти червоного наступу. Попри давні суперечності між нашими народами, обом сторонам вдалося досягти згоди. В результаті перемовин Юзефа Пілсудського і Директорії УНР у квітні 1920 року Польща та УНР уклали Варшавський договір і виступили спільним фронтом проти більшовицького агресора.
Згідно із задумом Пілсудського, мала сформуватися Балто-Чорноморська конфедерація як сукупність європейських народів у боротьбі проти комунізму (ідея подібного формату такого партнерства актуальна і сьогодні). Цікаво, що на той час чимало українців перебували в польському полоні, адже до цього Україна і Польща були противниками, однак після укладання договору, отримали можливість стати пліч-о-пліч проти більшовиків.
Вирішальні події Польсько-радянської війни припали на серпень 1920-го. Тоді більшовицькі війська під командуванням Михайла Тухачевського підійшли до Варшави. В якийсь момент навіть здавалося, що вже ніщо не зупинить червону армію і ця орда справді захопить Європу. Червоні очікували швидкої перемоги, проте польська оборона виявилася потужнішою і вже 16 серпня поляки та українці пішли в контрнаступ, який очолив безпосередньо Юзеф Пілсудський. Більшовикам довелося хаотично відступати. В наступні тижні польсько-українські війська відтісняли Червону Армію на Схід аж до Збруча.
Війна завершилася підписанням Ризького мирного договору 18 березня 1921 року. За його умовами Польща отримала землі, якими володіла до третього поділу, а кордон встановлювався частково на Схід від лінії Керзона.
Історія ніколи не повторюється на 100%, однак деякі тенденції повертають нас до аналогічних подій. За понад 100 років росія не змінилася. Її агресивні плани як і раніше включають агресію проти значної частини світу (найперше, проти заходу) та визнання за собою фактичної влади над Східною Європою. Сьогодні Україна переживає цю агресію і очевидно, що саме на наших землях твориться історія і саме від нашої оборони залежить безпека Європи. Польща як найближчий союзник дуже добре це розуміє, тому і є нашим найвідданішим союзником.
