13 лютого 1633 року Галілео Галілей прибуває до Риму, щоб дати свідчення щодо своїх поглядів на будову Всесвіту.
У 1610 році цей придворний флорентійський математик відкрив, що Чумацький Шлях складається із зірок. Ще в березні 1616 року інквізиція заборонила поширювати ідеї Коперника і внесла книги, які пропагували геліоцентричну систему в Індекс заборонених книг. Уже в той час Галілео, який підозрювався в схильності до геліоцентризму, був попереджений про неприпустимість поширення цих ідей. Однак Галілей мав впевненість у правильності геліоцентричної системи, на що вказували і його власні астрономічні спостереження і розрахунки.
Прагнучи обійти заборону інквізиції, падуанський професор створює протягом 16 років книгу, у якій викладає обидві існуючі теорії у формі порівняння. У 1632 році з’являється його книга «Діалог щодо двох головних систем світобудови», де він викладає різні аргументи за і проти птолемеєвої і коперникової теорій, але здебільшого доводить правильність геліоцентричної системи.
Через кілька тижнів Галілей був викликаний до Риму, щоб дати пояснення. У лютому 1633 року він з’явився перед судом інквізиції, де розглядалися два основні питання: чи свідомо Галілей порушив едикт 1616 року і чи кається він у скоєному. Знаючи про долю Джордано Бруно, Галілей не став опиратися і на першому допиті заявив, що не є прихильником Коперника і що в книзі хотів спростувати теорію про рух Землі. Відбулися ще два допити з можливими загрозами тортур і 22 червня 1633 року було оголошено вирок. Галілея назвали підозрюваним у єресі і ув’язнили на невизначений термін, змусили відректися від своїх поглядів, а книгу заборонили.
Решта життя вченого пройшла під домашнім арештом і наглядом інквізиції. У 1634 році в листі до свого друга Галілей писав, що причиною його переслідування стала його розбіжність з єзуїтами. У жовтні 1992 року Папа Римський Іван Павло II офіційно визнав, що інквізиція зробила помилку в справі Галілея.
Хоча сьогодні деякі люди намагаються представити цей процес як символ протистояння науки і релігії, насправді він свідчить про гріховність людини, її здатність робити помилки і зводити в ранг закону свої власні судження, які не завжди відповідають істині. Правда ж, скільки б її не намагалися приховувати або навіть заперечувати саме її існування, все одно стане відомою і переможе, тому що Ісус сказав, що Він є «шлях, істина і життя» для кожної людини і «правда Його перебуває навіки».
