5 червня 754 року німецькі язичники вбили єпископа-місіонера Боніфація, який один з перших розпочав християнізацію Німеччини.
Боніфацій (Вінфрід) мав англійське походження. З молодих років присвятив себе служінню Богу. Він здобув освіту в бенедиктинському монастирі в Нурслінгу і в 30-річному віці став священником.
У 716 році Вінфрід вирушив у першу місіонерську подорож до Фризії, де проповідував переважно селянам. Однак внаслідок війни місія не мала великого успіху. Наступного року він їде до Риму, де папа Григорій ІІ нарік його Боніфацієм та висвятив у єпископа-місіонера Німеччини. Боніфацій вирушає до Баварії, де засновує низку єпископств, а пізніше повертається до Фризії, продовжуючи свою євангелізаційну місію.
Проповідуючи про Христа серед язичників, Боніфацій приділяв увагу боротьбі з ідолопоклонством. Найяскравішим таким епізодом стало символічне зрубування дуба, присвяченого язичницькому богу Тору. Це дерево вважалося священним і слугувало місцем поклоніння та поганських жертовних обрядів. За переказами, коли Боніфацій почав рубати дуба, то здійнявся такий вітер, що зламав дерево. Це шокувало язичників, які сподівалися на кару для Боніфація від їхнього бога. Однак зламане дерево стало для них свідченням справжньої сили Бога, Якого проповідував єпископом і багато людей тоді навернулися до Христа. Подальша доля зрубаного дерева теж досить цікава: саме це дерево Боніфацій розпорядився використати для зведення каплиці Святого Петра.
У VIII столітті германські племена залишалися переважно язичницькими і нерідко чинили спротив християнізації. Хоча люди активно наверталися у християнство, однак противників нової віри теж було чимало. Історія трагічної смерті Боніфація саме демонструє ненависть германських язичників до нової віри. Коли у 754 році він охрестив велику кількість людей поблизу міста Доккум, то потім закликав зібратися всіх на загальні збори. Проте замість новонавернених християн прийшли розбійники-язичники, які і вбили Боніфація.
Ми звикли вважати Європу частиною християнського світу, колискою великої цивілізації, яка народила тисячі проповідників та місіонерів, які несли віру до краю Землі. Однак ми не часто замислюємося над християнізацією самої Європи, яку населяли варвари-язичники. Чимало святих мучеників віддали своє життя за Христа, коли доносили Істину варварським народам. Минуло не одне століття перш ніж християнська віра, етика та спосіб життя вкорінилися в житті європейців.
Та сьогодні ми спостерігаємо тривожні явища в Європі, коли ті цінності, за які боролися і вмирали колись місіонери, які лягли в основу Західної цивілізації, відкидаються та забуваються. Натомість частково відновлюються варварська традиція хаосу й вседозволеності. Наївно було б припускати, що це питання лише особистої віри, адже з віри кожного з нас формується ідентичність окремих людей і цілих народів. Святий Боніфацій дав поштовх Німеччині стати на християнський шлях і таких місіонерів було чимало (Святий Патрік, Кирило, Мефодій та багато інших). Сьогодні ж наше завдання особистим прикладом, щирим служінням та просвітницькою діяльністю відродити християнське коріння, щоб не довелося християнізувати Європу знову.
