Християнин в армії: 3 поради для підготовки до служби

Виграти війну та відкинути лютого ворога з наших територій є головним викликом для нашої країни. Ми стверджуємо, що наш народ і його держава мають бути спроможні дати відсіч агресору, формуючи сильну армію, яка здатна захистити українську землю збройним шляхом.

Цитата з декларації

Як ви стали зі служителя студентам та місіонера – військовослужбовцем?

Я прийшов у військкомат 9 травня 2023 року. Мене одразу спрямували на вишкіл – це курс молодого бійця, який тривав 1,5 місяця і після того я пішов в іншу частину.

В армію я прийшов як простий солдат, тобто в мене не було нашивок з хрестом, я не був офіційною духовною особою, як капелан, чи щось подібне. Тут досить по-іншому. Небагато питань щодо духовності, але багато питають, чому я не вживаю алкоголь, наприклад. І люди нібито втрачають до тебе інтерес, але насправді вони спостерігають, як ти себе поводиш, як ти справляєшся зі своїми обов'язками, як ти ставишся до інших бійців, як ти ліжко застеляєш. Це життя, яке всі бачать.

Як відбувається перехід зі звичного служіння – в службу в армії?

Такий приклад наведу: от ви граєте у шахи, а вас просто раз – і виштовхують на ринг, де проходять бої без правил. Тобто, все зовсім інше, зовсім інша реальність, зовсім інший біль, зовсім інші питання, навантаження. І от перше питання: як зберегти свою віру і відносини з Богом? Бо зламатися дуже, дуже просто. Іноді для християнина в армії, на фронті чи в частині, що не бере зараз участь в активних діях, важливо просто зберегти самого себе – це теж покликання. Бо, коли ти серед своїх, умовно кажучи, в інкубаторі – це одне, але, коли ти в середовищі, де люди не довіряють один одному, не відкриті спочатку для свідоцтв, промов чи проповідей – треба зберегти те, ким ти є. І вже як другий крок – намагатися щось сказати, зробити, засвідчити тим, хто поруч. Не можна удавати, що все буде, як раніше.

Я зрозумів, що мені треба багато молитися, і я це роблю. Мені потрібно правильно виконувати всі свої обов'язки – і я намагаюсь це робити. Я повинен бути відкритим до питань і розмов, якщо будуть.

Які поради ви би дали християнам, які готуються до служби, або розуміють, що можуть бути мобілізованими?

Є дуже прості поради.

1. Передусім – подбати про своє здоровʼя. На це військкомат зараз майже не звертає уваги. Просто бути реалістом. Якщо можна зробити зуби – треба робити зуби. Якщо можна зробити ще щось, що ти потім не зробиш, роби зараз.
2. Друге, для християн, які розуміють, що їх можуть призвати, варто використовувати час для того, щоб спілкуватися з військовими й капеланами. Це може стати в нагоді, аби домовитися про перебування у певній частині, куди тебе можуть призначити. Приходиш і кажеш: “Я готовий, в мене є документ з такої ось частини” – далі проходиш обов'язковий вишкіл і ця військова частина тебе забирає. Тоді ти йдеш не у темряву, бо знаєш, що служитимеш з певними людьми й може ставлення до тебе буде більш адекватне, чи посада, наприклад: водія, кухара, психолога, інше. Треба бути не реактивним, а проактивним – консультуватися, домовлятися, шукати можливості. Щоб, коли мобілізують, піти не стрільцем, а, враховуючи твій досвід і потенціал, стосунки з частиною, куди тебе візьмуть – ти міг бути там більш ефективний у своїх навичках і як християнин. Може вони розуміють, хто такі християни, чи командир християнин.
3. Третє, подбати про своє богослів’я. Треба розуміти, що армія – це дуже важко. В мене був знайомий пастор, який пішов в армію. Хотів бути капеланом, пробув невеликий термін, а потім сказав: “Заберіть мене звідси!” Питання: чи готовий я померти? Бо це заклик не до спільноти, але армії, до лав ЗСУ. І тут, я думаю, якщо людину ще не мобілізували, якщо не у війську, то треба як можна більше часу проводити у розмові з Богом, наставниками, священниками, пасторами, духовними лідерами – і будувати свою позицію. Бо, якщо ти не побудував позицію, а тебе вже мобілізували, то буде пізно щось робити.

Чоловікам, які ще не визначились з цим питанням, треба зробити це зараз, бо може бути пізно. Для мене зараз це досить зрозуміле питання. Я розумію, що я готовий брати зброю – і її беру. Я готовий скласти присягу і складаю. Якщо необхідно стріляти у ворога – буду робити, і нехай мене судить Господь. Це полегшує мою ситуацію. Але я знаю, що є люди, які не знають, що їм робити, то нехай будують своє богослівʼя.

Коли я бачу людину, яка не знає Христа, й ось цю людину мобілізували в армію, то це страшно. Мені також страшно, але я розумію, що це не фінал.

Що для вас є джерелом натхнення в час служби?

Закликів у Христа є багато, наприклад: “Хто не бере й не несе хреста страждання свого і не йде за Мною, той не гідний Мене” (Матвія 10:38). Стати військовим – це помножити життя на нуль, бо ти не знаєш, коли повернешся до нормального життя, що буде завтра. Ти підкорюєшся командирам, а командири часто не є ідеальними й будуть говорити речі, які не будуть подобатися. Але коли знаєш, для чого ти це зробив – зможеш пережити.

Біблія для мене є авторитетом. Також я згадую слова Мартіна Лютера Кінга: “Іноді треба займати позицію, яка є небезпечна, але правильна”. Для мене, як для чоловіка призовного віку, є правильним не просто робити звіти, не просто їхати й спілкуватись... Зараз, коли війна, я готовий стати військовим.