«Українська Венеція»: місто човнів, полуниці та історії

В Україні є місто, де мати човен краще ніж машину, де Дунай впадає в Чорне море, де полуниця росте краще за пшеницю — це місто Вилкове. То що нам потрібно знати про «Українську Венецію»?

Вилкове знаходиться в Ізмаїльському районі Одеської області. Його заснували в 1746 р., і вже в 1762 р. дали статус міста. Там проживає менш як 10 тисяч людей, серед яких є розмаїття національностей — пліч-о-пліч з українцями живуть гагаузи, росіяни-липовани, болгари, молдавани, румуни. Коли йдеться про розкіш, то для тих, хто живе над єриками (водними протоками) мати човен в рази краще ніж машину, адже там, де ми звикли бачити гальку, землю та асфальт, в них журчить вода. Оскільки територія Вилкового порізана вузькими протоками, а близькість моря унеможливлює вирощення зернових культур, люди адаптувались вирощувати виноград та полуницю. Але основним заняттям жителів є риболовство.

Фото: Yuriy Buriak

В часи середньовіччя територія Вилкового не мала особливої цінності для поселення, через надмірну болотистість. І саме тому туди могли тікати ті, кому загрожувала небезпека. Одними з перших на дельті Дунаю оселились липовани, які в 17 столітті тікали від утисків за незгоду з офіційною позицією Православної церкви. Ті з них, хто ще тримається старих обрядів, носять бороду, як атрибут своєї віри. Наступними на цю територію втекли деякі козаки, після того, як в 1775 році Запорізька Січ була зруйнована. Місцеві жили там громадами, а козаки — ватагами. Основним засобом існування було риболовство. Крім того, що вони самі їли рибу, вони продавали до половини улову багатіям на «Рибальські заводи». На початку 19 століття у Вилкове почали тікати кріпаки з російських губерній. Для того, аби там оселитись, вони будували насипи для будівництва житла та силою завойовували своє право залишитись. У 1827 році там вже налічувалося до 110 будинків. Вже в 1830 році казенне селище Вилкове увійшло до складу Ізмаїльського градоначальства, і вже за десять років місцевим жителям надавалося право переходити в міщанський стан.

Під час російсько-турецьких війни, жителі Вилкова стали на захист Батьківщини від турків. Їх зусилля були настільки помітні, що російський полководець Кутузов зазначив про це у рапорті від 20 травня 1811 р.: «… в 1807 році жителі селища Вилкове … з початку вступу військ продемонстрували свою старанність, проводячи в Кілійське гирло судна флотилії нашої, перевозячи по річці Дунаю на своїх човнах і власним утриманням провіант та інші казенні потреби до флотилії та до сухопутних військ без всякої від скарбниці латки, залишаючи навіть промисли, що служили до їх прожитку. Такі їхні подвиги не могли залишитися без поваги, і командувачі військами нашими у винагороду сього надали їм користуватися рибною ловлею й винним продажем».

Вилкове стало важливим містом в питанні торгівлі. Жителі постачали в’ялену та солону рибу, осетрину та білугу, ікру, клей та жир в Австрію, Туреччину, а також в інші губернії. Проте успішна торгівля не допомагала в моменти кризи. Часті повені руйнували будинки, а очеретяні дахи легко горіли. Крім того, після Кримської війни жителі мусили платити податки у дві кишені: Румунії, як її піддані на той момент, та Туреччині — за право користуватись їх водами. Невдоволення ситуацією жителів Вилкове росло з кожним роком. І під час першої російської революції на початку 20 ст., жителі міста долучились до повстання. Проте це не вирішило їх проблеми. Перша Світова війна призвела до злиднів, адже залишені самі: жінки, діти та старі — не могли дати раду побутовим викликам. Тому, коли відбувся більшовицький поворот, жителі його підтримали. Друга Світова війна принесла нові проблеми — територія опинилась під фашистами. Але вже у 24 серпня 1944 військовий флот звільнив Вилкове від окупантів. 

Вилкове, Дунайскі плавні 1962 г.

Після війни на території Вилкового з’явились рибодобувні підприємства. Це призвело до економічного розвитку регіону, що відобразилось на якості їх життя. Почали будуватись дороги, магістралі, будинки, порти. По Дунаю почав ходити пароплав.

А нині прогулянка Вилковим гарантує контраст шляхів. Десь ви крокуватимете по землі, десь, кружлятимете стежинами, а десь, поскрипуючи дошками, вас пропускатиме по собі міст. Якщо ви хочете побачити, в який світ в’їжджали козаки, липовани та кріпаки, поплавати на човні схожому на козацьку «Чайку» — на вас чекає «Українська Венеція».

Біблія. Свого часу Вилкове стало прихистком для людей, які шукали захист від переслідувань та утисків. Гостинність до постраждалих є біблійною рисою, саме тому в книзі Вихід Господь вчить: «Не будеш утискати чужинця і не гнобитимеш його, бо ви самі були чужинцями в Єгипетській землі» (Вихід 22:20).

Цікаві факти:
– дерев’яні містки, які лежать між берегами, можна підняти, для того, щоб провезти каналом вантаж;
– у центрі міста є храм Різдва Пресвятої Богородиці;
– в місті вирощують виноград сорту «Новак».

Як відвідати:
Їхати у Вилкове з Одеси близько 3,5 годин. В найкращих традиціях українських доріг частина шляху буде легкою, проте будуть шматки дороги, на яких доведеться їхати повільно, аби захистити машину.

 

Джерела:
tgavan.com.ua/ua/istoricheskiy-ocherk-o-vilkovo/
unian.ua/tourism/impression/10219157-vilkove-ukrajinska-veneciya-nuloviy-kilometr-dunayu-ta-unikalni-ostrovi.html

На обкладинці фото: Yuriy Buriak

 

Сподобався матеріал?

Поділіться цiєю інформацією в соціальних мережах

Twitter Facebook In

Отримуйте найсвіжіші матеріали на імейл!

* indicates required